— Ласкаво просимо в рідне містечко, містере Френклін, — сказав я. — Тим приємніше бачити вас, що ви приїхали кількома годинами раніше, ніж ми чекали.
— У мене була причина приїхати раніше, містере Беттередж, — відповів містер Френклін.— Я підозрівав, на жаль, що за мною слідкували і підстерігали мене в Лондоні три або чотири дні, і я приїхав із вранішнім, а не з останнім поїздом, бо мені хотілось позбутись переслідувань з боку одного смуглявого іноземця.
Слова ці надзвичайно здивували мене. В голові моїй сяйнула, мов блискавка, думка про трьох фокусників і про здогад Пенелопи, що вони мали намір завдати якоїсь шкоди містерові Френкліну Блеку.
— Хто слідкував за вами, сер, і чому? — спитав я.
— Розкажіть мені про трьох індусів, які були у вас сьогодні, — вів далі містер Френклін, не звертаючи уваги на моє запитання. — Можливо, Беттередж, мій іноземець і три фокусники виявляться з однієї й тієї ж компанії.
— А звідки ви взяли про фокусників, сер? — спитав я, відповідаючи на запитання запитанням. Я знаю, що це дуже нечемно. Адже ви не ставите надто великих вимог до бідної людської природи, — не сподівайтесь на більше й від мене.
— Я бачив Пенелопу, — продовжував містер Френклін, — і вона розповіла мені. Ваша донька, Беттередж, мала стати гарненькою, і справді — гарненька. В Пенелопи маленьке вушко й маленька ніжка. Хіба в покійної місіс Беттередж були ці неоціненні якості?
— В покійної місіс Беттередж було багато вад, сер, — сказав я. — Одна з них, — якщо ви дозволите назвати її, — полягала в тому що вона ніколи не говорила до ладу. Моя дружина швидше скидалась на муху, аніж на жінку, — вона ні на чому не могла спинитися.
— Вона була б саме по мені, — зауважив містер Френклін, — я також ні на чому не спиняюсь. Беттередж, ви стали ще дотепнішим, ніж раніше. Ваша донька згадала про це, коли я розпитував її детально про фокусників. «Тато вам усе розповість, сер. Він зовсім незвичайна людина для своїх років і висловлюється знаменито», — власні слова Пенелопи; при цьому вона божественно почервоніла. При всій своїй повазі до вас я не втримався від того, щоб... А втім, це дрібниці; я знав її ще дитиною, і вона не стала від цього гіршою для мене. Будемо говорити серйозно. Що робили ці фокусники?
Я був не зовсім задоволений своєю донькою, — не через те, що вона дозволила містерові Френкліну поцілувати себе: містерові Френкліну це дозволено робити, — але за те, що вона змусила мене повторяти цю безглузду історію. Однак що ж було діяти, довелося знову переказати всі обставини. Веселість містера Френкліна зникала в міру того, як я розповідав. Він сидів, насупивши брови і смикаючи себе за бороду. Коли я скінчив, містер Френклін повторив два запитання, які головний фокусник поставив хлопчикові, — здавалось, для того, щоб краще зберегти їх у пам'яті.
— «Цією дорогою, а не іншою приїде сьогодні англієць? Чи має англієць це при собі?» Я запідозрюю, — сказав містер Френклін, виймаючи з кишені запечатаний маленький пакуночок, — що це означає ось цю річ. А річ ця, Беттередж, — знаменитий алмаз мого дядька Гернкасла.
— Великий боже, сер! — вигукнув я. — Яким чином потрапив до вас алмаз нечестивого полковника?
— Нечестивий полковник у своїй духівниці заповів свій алмаз у подарунок моїй кузині Речел у день її народження, — відповів містер Френклін, — а мій батько, як виконувач духівниці нечестивого полковника, доручив мені привезти його сюди.
Якби море, що тихо плескалось по Тремтливих пісках, раптом перетворилося на моїх очах у суходіл, — навряд чи здивувало б мене більше, ніж слова містера Френкліна.
— Полковник заповів алмаз міс Речел? — вигукнув я. — А ваш батько, сер, виконувач духівниці полковника? Ну, готовий битись об заклад на що завгодно, містере Френклін, що ваш батько не захотів би доторкнутись до полковника навіть щипцями!