В день народження нашої молодої панночки, що настане двадцять першого червня, їй сповниться вісімнадцять років. Якщо вам подобаються брюнетки (а вони, як я чув, останнім часом не в моді у великосвітському товаристві) і якщо у вас немає особливої прихильності до солідної комплекції, я скажу, що ви зроду не бачили такої гарненької дівчини, як міс Речел. Вона була маленька і струнка, але з чудовою поставою. Досить побачити, як вона сідає, встає і, особливо, як вона ходить, і ти переконуєшся, що грація її фігури (якщо ви пробачите мені цей вираз) була цілком природною і не залежала від її вбрання. Я ніколи ні в кого не бачив такого чорного волосся, як у неї. Очі її були такі ж чорні, як і волосся; ніс, повинен я визнати, трохи замалий. Рот і підборіддя (говорячи словами містера Френкліна) — ласі шматочки для богів, а колір її обличчя (за твердженням того ж самого незаперечного авторитету) був такий же ясний, як і сонце, з тією великою перевагою, що на нього завжди приємно дивитись. Додайте до всього вищесказаного, що вона тримала голову прямо, гордовито, аристократично і мала чистий, дзвінкий, як метал, голос і посмішку, яка дуже мило виникала спочатку в очах, перш ніж з'явитись на губах, — і ось вам на весь зріст її портрет; я намалював його так, як зумів.
А що можна сказати про її вдачу? Невже в цього чудового створіння не було вад? У неї було стільки ж їх, скільки й у вас, добродійко, — ні більше, ні менше.
Якщо говорити серйозно, то моя мила гарненька міс Речел, поряд з безліччю принад і чарівностей, мала одну ваду і, заради справедливості, я змушений це визнати. Міс Речел відрізнялась від більшості своїх ровесниць тим, що в неї були свої власні ідеї і вона була така вперта, що навіть не визнавала мод, якщо ці моди не задовольняли її. В дрібницях така незалежність була цілком стерпна, але в справах важливих заходила (як вважали міледі і я) занадто далеко. Міс Речел міркувала так, як взагалі мало хто з жінок удвічі старших за неї міркує, ніколи не питала поради, ніколи не говорила зарані, що вона збирається робити, ніколи ні з ким не ділилася секретами й потаємними думками, — навіть з матір'ю. В малих і великих справах, з людьми, яких вона любила, і з людьми, яких вона ненавиділа (в першому і другому випадку з однаковою енергією), міс Речел завжди діяла по-своєму, покладаючись і в радісні, і в прикрі хвилини свого життя тільки на себе. Дуже часто я чув, як міледі казала:
— Найкращий друг і найлютіший ворог Речел — вона сама.
Додам до цього ще одне і на цьому закінчу.
При всій її потайності і свавільності, в ній не було й тіні фальші. Я зроду не пам'ятаю, щоб вона будь-коли не додержала слова; я не пам'ятаю, щоб вона будь-коли сказала «ні», думаючи «так». Пригадую, як у дитинстві ця добра душа не раз приймала на себе провину й зазнавала кари за яку-небудь провину любимої подруги; ніхто ніколи не чув від неї признання, коли це викривалось і її допитували. Але ніхто при цьому не чув також, щоб вона збрехала. Вона дивилась вам прямо в обличчя, хитаючи своєю голівкою, і говорила просто:
— Не скажу!
Знову покарана за це, вона признавалася, що жалкує, промовивши «не скажу», але, незважаючи на те, що її садовили на хліб і воду, все-таки мовчала. Свавільна, страшенно свавільна іноді, — я згоден з цим; а все ж таки це було найчарівніше створіння, яке будь-коли родилось на світ. Можливо, ви знайдете тут деяку суперечність. У такому разі дозвольте сказати вам по секрету. Вивчайте уважніше вашу дружину протягом двадцяти чотирьох годин. Якщо ваша добра дружина не буде суперечити сама собі, то, борони вас боже, ви одружились з дивачкою!
Отож я познайомив вас із міс Речел, і тепер ми безпосередньо підійшли до питання про погляди цієї молодої дівчини на шлюб.
Дванадцятого червня моя пані послала запрошення одному джентльменові в Лондон, щоб він приїхав на день народження міс Речел. Цьому щасливчикові, як я гадав, Речел і віддала своє серце. Як і містер Френклін, він був її кузеном. Звали його містер Годфрі Еблуайт.
Друга сестра міледі (не лякайтеся, цього разу ми не будемо занадто глибоко вдаватися в сімейні справи) розчарувалась у коханні, а потім, аби лише вийти заміж, зважилась на те, що називається «нерівним шлюбом». Вся сім'я страшенно збаламутилась, коли високоповажна Кароліна неодмінно захотіла бути дружиною містера Еблуайта, фрізінголлського банкіра. Він був дуже багатий і дуже лагідної вдачі і привів на світ величезну сім'ю — і це говорить проти нього. Однак час і прогрес сучасної освіченості зробили свою справу, і нерівний шлюб був щасливим. Ми тепер всі ліберали (рука руку миє), яке мені діло, чи ви в парламенті, чи ні, сміттяр ви чи герцог? Це сучасний погляд, і я додержуюсь цього погляду. Еблуайти мешкали в чудовому будинку з парком, недалеко від Фрізінголла. Вони вельми достойні люди, і їх дуже поважають у наших краях. Ми не приділятимемо їм занадто багато уваги на цих сторінках, за винятком містера Годфрі, другого сина містера Еблуайта, який, з вашого дозволу, займе тут важливе місце, бо він має відношення до міс Речел.