Шістнадцятого червня сталась подія, яка, як мені здавалося, ще більше знизила шанси містера Френкліна.
Цього ранку до нас приїхав якийсь незнайомець, що говорив по-англійському з іноземним акцентом, і захотів у якійсь справі побачити містера Френкліна Блека. Справа ця не могла стосуватись алмаза з двох причин: по-перше, містер Френклін нічого не сказав мені про це; по-друге, він повідомив про свою розмову (здається, після від'їзду незнайомця) міледі. Напевно, вона щось натякнула про це доньці. Як би там не було, розповідали, що того ж вечора під час гри на фортепіано міс Речел робила дошкульні зауваження містерові Френкліну відносно людей, з якими він водився, і правил, які він засвоїв за кордоном. Наступного дня вперше не розмальовували дверей. Я запідозрюю, що який-небудь необачний вчинок містера Френкліна на континенті (зв'язаний з жінкою чи боргом) спричинився до неприємностей в Англії. Та все це лише здогади. В даному разі не тільки містер Френклін але, як це не дивно, й міледі нічого мені не розповіли.
Сімнадцятого числа хмара, судячи з усього, знову розвіялась. Вони знову почали розмальовувати двері і здавалися такими ж добрими друзями, як і раніше. Якщо вірити Пенелопі, містер Френклін скористався примиренням, щоб освідчитися міс Речел, і не дістав ні згоди, ні відмовлення. Моя донька була впевнена (за деякими ознаками і прикметами, якими я не вважаю за потрібне набридати вам), що молода пані ухилилась від пропозиції містера Френкліна, не вірячи в її серйозність, а потім у глибині душі жалкувала, що обійшлася з ним таким чином. Хоч Пенелопа була в більш близьких стосунках з своєю молодою пані, ніж звичайно бувають покоївки, тому що вони з дитинства майже виховувались разом, — а все-таки я надто добре знав стриманий характер міс Речел, щоб повірити в таку відвертість з її боку. В даному випадку, як мені здавалось, моя донька бажане сприймає як дійсність.
Дев'ятнадцятого числа сталась нова подія. До нас приїздив лікар. Його запросили прописати ліки одній особі, яку я вже мав нагоду відрекомендувати вам на цих сторінках, — нашій другій покоївці, Розанні Спірман.
Ця бідолашна дівчина, яка приголомшила мене, як вам уже відомо, на Тремтливих пісках, не раз викликала подив протягом того часу, про який я пишу. Думка Пенелопи, що її подруга закохалася в містера Френкліна (моя донька за моїм наказом, тримала це в глибокій таємниці) здавалась мені, як і раніше, безглуздою. Але повинен визнати, що я сам і донька моя помітили, що поведінка нашої другої покоївки стала щонайменше таємничою.
Наприклад, вона раз у раз потрапляла на очі містерові Френкліну, — крадькома, але потрапляла. Він звертав на неї увагу не більше, ніж на кішку: йому і в голову не спадало хоч раз поглянути на некрасиве обличчя Розанни. Апетит бідолахи, і без того поганий, зовсім пропав, а на її очах вранці лишались явні сліди безсоння і сліз. Одного разу Пенелопа зробила цікаве відкриття, про яке ми нікому не сказали: вона застала Розанну біля туалетного столика містера Френкліна, коли та крадькома виймала з петельки рожу, подаровану йому міс Речел, і натомість вставляла таку саму, але зірвану нею самою. Після цього вона разів зо два зухвало відповіла мені на мою доброзичливу пораду поводитись обережніше і, що ще гірше, вона була не занадто ввічлива в тих небагатьох випадках, коли міс Речел ненароком зверталась до неї.
Міледі помітила цю зміну і спитала мене, що я думаю про це. Я намагався вигородити дівчину, відповівши, що, на мою думку, вона не зовсім здорова, і скінчилося тим, що послали, як уже згадувалось, дев'ятнадцятого числа по лікаря. Він сказав, що в неї розладнані нерви, і висловив сумнів, чи здатна вона для послуг. Міледі запропонувала відправити її для зміни повітря на одну з наших віддалених ферм. Розанна просила з сльозами на очах, щоб їй дозволили залишитись, і в лиху годину я порадив міледі випробувати її ще деякий час. Як показали події і як ви незабаром побачите, я не міг придумати гіршої поради. Якби тільки можна було хоч одним оком заглянути в майбутнє, я тоді власною рукою вивів би Розанну Спірман з нашого дому.
Двадцятого числа одержали записку від містера Годфрі. Він збирався заночувати в Фрізінголлі, щоб порадитися з батьком в одній справі. Наступного дня опівдні він і дві його старші сестри мали приїхати до нас верхи, ще задовго до обіду. Окрім записки, він надіслав у подарунок міс Речел гарненьку шкатулку з китайського фарфору, із свідченням любові й побажанням усього найкращого. А містер Френклін подарував їй простий медальйон, удвічі дешевший за шкатулку; і все-таки моя донька Пенелопа — така вже упертість жінок — пророкувала йому успіх.