Джек Холдбрук Венс
Місячний Метелик
З англійської переклала Noelle Daath
Лодія була збудована за найвимогливішими стандартами сиренійського мистецтва, тобто настільки наближено до досконалості, наскільки вбачало людське око. Обшивка з темної вощеної деревини, здавалося, не мала жодних швів і була скріплена платиновими заклепками, заглибленими врівень і гладенько відполірованими. На вигляд, лодія була кремезна, зібрана з товстенних колод, стійка наче твердь, але без жодної неграбності чи слабкості обрисів. Ніс вигинався мов лебедині груди, форштевень високо підіймався, а потім загинався наперед, підтримуючи залізний ліхтар. Двері зібрано з планок коштовного дерева, схожого на крапчастий чорно-зелений мармур; вікна — ґратовані, засклені слюдяними квадратами, пофарбованими в рожеве, лазурове, ніжно-зелене й фіалкове. На кормі розташувалися комори та каюти для рабів; посередині — дві спальні, трапезна й вітальня з виходом на задній спостережний місток.
Такою була лодія Едвера Тисселя, але набуток не приніс йому ані втіхи, ані гордощів. Лодія була вже стара. Килими подерлися; різьблені ширми вищербилися; залізний ліхтар скособочився, поїдений іржею. Сімдесят років тому перший власник, приймаючи лодію, вшанував будівничого та вшанувався сам; передача (а вона являла собою набагато більше за звичайне даяння-прийняття) підвищила престиж обох. Але ті часи давно минули; на сьогодні лодія не надавала жодного престижу. Едвер Тиссель, що перебував на Сирені лише три місяці, визнавав ці недоліки, але нічим не міг зарадити: ця непересічна лодія була кращою, на яку він міг сподіватися.
Він сидів на кормовій палубі та вправлявся в грі на ґанґа, музичному інструменті, схожому на гусла, але трохи більші за долоню. В якійсь сотні метрів од нього бовванів берег і пляж, помережаний білими смугами прибою; а далі рожевіли джунглі, підкреслюючи силует крутих гір, що чорніли проти неба. Мірела молочно сяяла вгорі крізь білий серпанок, наче крізь павутиння; обличчя океану було умиротворене й вилискувало перламутром. Місцевість була вже звична та принаймні не така нудна, як ґанґа, на якій Тиссель вправлявся по дві години щодня, бринькаючи сиренійські гами, вивчаючи нові акорди та нескладні гармонії. Наразі він мусив облишити ґанґадля зачинко, маленької шарманки з клавішами, на якій грали правою рукою. Натисканням на клавіші подавалося повітря крізь отвори в клавішах, що відтворювало звук гармошки-концертини. Тиссель нашвидку зіграв кілька гам, майже не зробивши помилок. Із шести інструментів, грі на яких він навчався, зачинковиявився найбільш поступливим (окрім, звичайно, химеркина, деренчливої торохтілки з дерева й камінців, на якій грали лише розмовляючи з рабами).
Тиссель потренувався ще десять хвилин, а потім облишив зачинко. Склав руки, переплів зомлілі пальці. Майже з моменту свого прибуття він кожну вільну хвилину навчався грі на інструментах, таких як химеркин, ґанґа, зачинко, ків, штрапан, ґомапард.[1] Він вивчав гами в дев’ятнадцяти тональностях і чотирьох ладах, бісову купу акордів та інтервалів, про існування яких навіть не здогадувалися в Соборних Світах. Трелі, арпеджіо, леґато, стакато й назалізація; акцентування й приглушення обертонів; вібрато та вовче ґлісандо; підвищення й пониження тону… Він тренувався з похмурим завзяттям, внаслідок чого його звичне сприйняття музики як джерела задоволення поступово зійшло на пси. Зиркнувши на інструменти, Тиссель ледве стримався від бажання втопити їх усі шість у Титаніку.
Він підвівся, перетнув вітальню й трапезну та через коридорчик вийшов на носову палубу. Перегнувшись через поручі, глянув у підводну кліть, де Тобі й Рекс, раби, запрягали гужових риб для щотижневої поїздки до Хвена, тринадцять кілометрів на північ. Наймолодша риба, чи то грайлива, чи то неспокійна, весь час пручалася. Її чорна видовжена морда вигулькнула з води, і Тиссель, зирнувши на неї, раптово відчув нудоту: риба була без маски!
Тиссель нервово захихотів, мимоволі торкнувшись власної маски Місячного Метелика. Немає жодного сумніву, чи звикає він до Сирени! Вирішальну стадію перейдено, якщо вже гола риб’яча морда шокувала його!
Рибу нарешті запрягли; Тобі й Рекс вилізли на палубу, виблискуючи мідно-смаглявими тілами; чорні полотняні маски прилипли до їхніх облич. Наче й не помічаючи Тисселя, вони відчинили кліть, підняли якір. Гужові риби виструнчилися, збруя натяглася, лодія рушила на північ.
Повернувшись на кормову палубу, Тиссель узявся за штрапан, круглу резонансну скриньку восьми дюймів у діаметрі. Сорок шість струн було натягнуто від центру до ободу, де вони з’єднувалися або з дзвіночком, або з калатальцем. Коли струну торкали, дзвіночки дзвонили, калатальця калатали; під час гри штрапанвидавав дещо різкуватий, переливчастий дзвін. Коли на ньому грала рука майстра, приємні психоделічні дисонанси справляли неабияке враження; в руці аматора ефект був менш удалим і можливо навіть наближався до хаотичного брязкоту. Штрапанбув найслабкішим місцем Тисселя і він практикувався на ньому з повною віддачею протягом усієї дороги на північ.
1
Ґомапард: один з небагатьох електроінструментів, використовуваних на Сирені. Генератор відтворює тон, схожий на звучання гобоя; цей звук можна змінювати (підвищення/пониження, вібрато) за допомогою чотирьох клавіш.