Навколо майдану вилася тонка вервечка постійних будівель із каменю й заліза, стійких до набігів Нічного Люду. Стайничий займав одну з цих будівель і Тиссель, придивившись, побачив чоловіка в розкішній масці з перлів і срібла, що виїжджав звідти верхи на місцевому коні-змії — сиренійському гірському ящері.
Тиссель рвонув уперед. Мав доста часу; можливо, йому пощастить і він іще перехопить Гаксо Анґмарка. Прожогом перетнув майдан.
Стайничий біля входу до стайні пильнував свій табунець, то поліруючи де-не-де луску, то відганяючи комах. Всі п’ятеро зміїв були в чудовій формі, кожен чоловікові по плече, з масивними ногами, кремезними тулубами, важкими конічними головами. На їхніх носових іклах, штучно подовжених і викривлених усередину, теліпалися золоті брязкала; луска була прикрашена ромбовидними візерунками: пурпурне й зелене, помаранчеве й чорне, червоне й блакитне, коричневе й рожеве, жовте й чорне.
Тиссель відсапався та намірився вже забалакати зі Стайничим. Спершу взявся за ків, але засумнівався — чи можна це вважати випадковою зустріччю? А може, зачинко? Але ж на ньому не акомпанують при формальному проханні. Краще все ж таки ків. Тіссель нарешті заграв, але вже з першого акорду зауважив, що ненароком узяв не ків, а ґанґа. Криво посміхнувся під маскою; вони зі Стайничим аж ніяк не друзі. Але нехай уже, зараз нема часу перебирати інструменти, сподіваймося, що Стайничий — змалечку добряга. Тіссель узяв другий акорд, і, граючи емоційно наскільки йому дозволяло вміння, проспівав:
— Митцю Стайничий, я дуже поспішаю. Дозволь же вибрати коня з твоєї стайні.
Стайничий носив дуже дивну маску, яку Тиссель не міг розпізнати: конструкція з лакованого коричневого полотна та збірок сірої шкіри, а високо на лобі — дві великі кулі, пофарбовані в червоне й зелене, схожі на фасеткові очі якоїсь комахи. Стайничий довгенько придивлявся до Тисселя, а потім удавано повільно вибрав стімик[2]і виконав блискучу послідовність віртуозних пасажів, інтонацію яких Тиссель був не в змозі осягнути. Стайничий заспівав:
— О, Місячний Метелику! Боюся, — погані мої коні для такого пана.
Тиссель настирливо прогугнявив під акомпанемент ґанґа:
— Ні, навпаки; вони всі дуже гарні. Я дуже поспішаю, тож охоче візьму кого даси мені з твоєї стайні.
Стайничий заграв ламаний низхідний акорд із поступовим крещендо:
— О, Місячний Метелику, слабенькі мої коні та брудні. Ти мені лестиш, кажучи, мовляв, «вони всі дуже гарні». Не можу я прийняти таку честь. До того ж, — тут він раптово змінив стімикна кродач[3] та заздзвякав на ньому щось непривітне — до того ж я ніяк не впізнаю славного майстра й щедрого друзяку, що так запанібрата бринькає до мене своєю ґанґа.
Все було ясно. Тиссель не отримав би нічого. Він повернувся й побіг до космодрому. Позаду нього забряжчав химеркинСтайничого, але чи до рабів звертався Стайничий, чи ні — Тиссель не завважив.
Попередній Консульський представник Соборних світів на Сирені був убитий в місті Зундар. Вмаскований у Кабацького Задираку, він спробував загравати з дівчиною, що носила стрічку Гармонійних Взаємин та був миттєво обезголовлений за непристойну поведінку Червоним Деміургом, Сонячним Ельфом і Чарівним Шершнем. Едвер Тиссель, який нещодавно здобув вищу освіту в Дипломатичній академії, був призначений його наступником і отримав три дні на підготовку. Зазвичай поміркований, навіть обачний, Тиссель сприйняв це призначення як виклик. Він вивчив сиренійську мову методом навіювання та завважив, що вона не така вже й складна. Потім, у Журналі Міжпланетної Антропології, він прочитав:
«Населення узбережжя Титаніку вкрай індивідуалістичне, можливо внаслідок щедрого довкілля, що не сприяє груповій діяльності. Мова, відображаючи цю рису, виражає в першу чергу настрій індивідуума, його емоційне ставлення до ситуації. Фактична інформація розцінюється як вторинна супутня обставина. Крім того, мова є співаною, зазвичай під супровід невеличкого музичного інструменту. Внаслідок цього дуже утруднене з’ясування фактів у мешканця Хвену або забороненого міста Зундару. Переважно вони пригостять вас витонченими аріями та продемонструють на диво віртуозну гру на тому чи іншому з численних музичних інструментів. Відвідувач цього чарівного світу, щоб уникнути крайнього презирства до своєї особи, має перш за все навчитися місцевій манері висловлювання».
2
Стімик: три схожі на флейти трубки з клапанами. Великим і вказівним пальцями стискають мішечок, щоб пропустити повітря через мундштуки; другий, третій і четвертий пальці ковзають по трубках. Стімик — інструмент для вираження байдужості, а інколи й засудження.
3
Кродач: маленька квадратна звукова скринька зі струнами, виробленими з кишок тварин. Музикант нігтем торкає струни або погладжує їх кінчиками пальців, щоб викликати негучні звуки, що підходять для формальної розмови. Кродач також використовується як інструмент образи.