Пейсатий. Ну, нічево. Будеш говорити, що у нас всього много, понімаєш? І що всьо харашо. Понял?
Пиріг. От тобі й на! А чому ж би не понял?..
Пейсатий. Ну, вот. Так давай.
Пиріг (нерішуче виступає наперед). Слава Ісусу Христу!
Голос з залі. Слава навіки.
Пиріг. Га, що ж. Як уже на таке пішло, то я скажу: там всього много і всьо харашо.
Голос з залі. Де?
Пиріг. От тобі й на! Як то — де? Та же в Росії. Там, де нас возили. Ти собі гадаєш один з другим, що там люди ходять голі-босі?.. Неправда. Що рихт, то рихт. Що босі ходять, того не перечу, але так — цілком голого я там нікого не бачив.
Пейсатий. Іван Никитовіч! Ізвінітє… А в Києві ви були?
Пиріг. От тобі й на! Конечно, що був.
Свиненко. І що ж ви там, та ска-ать, бачили?
Пиріг. Та що? Завезли нас до одної церкви, а там жид гейби за старшого брата, гейби за паламаря…
Пейсатий. Што такоє? Какой — «жид»?!
Пиріг. Вибачайте: єврей, єврей.
Пейсатий. Ну, вот.
Пиріг. Отож, кажу, завезли нас до одної церкви, а той єврей, що то, ніби, за старшого брата, ніби — за паламаря, що то нас всюди впроваджував, каже, що тут — мазей. А я сам бачу, що бреше, що то церква — не мазей, бо ж християнин — не кальвін, розуміє річ. Клякнув я собі отак коло одного вівтаря, та не встиг ще змовити «Помилуй м’я, Боже, по ялиці милости твоєй…», як тут кажуть: вставай!..
Пейсатий. Довольно, довольно!.. А скажіте — вот город етот самий вам понравілся?
Пиріг. От тобі й на! Конечно.
Свиненко. А вулиці які в Києві, хороші?
Пиріг. Ну, вулиці широкі, що рихт, то рихт. Там вам такою, скажім, вулицею чотири танки поруч себе їдуть, а краями то ще є місце, куди жиди спацерують…
Пейсатий. Што ви?… Какіє — жиди?!
Пиріг. Вибачайте: євреї, євреї.
Пейсатий. Ну, вот. А скажіте, Іван Никитовіч, сільная і могучая наша красна армія, што лі?
Пиріг. Ум!.. Що могуча, то могуча. Та то така моцна армія! Її ніхто в світі не зачіпить.
Пейсатий. А якби враг напав на наш Совецький Союз…
Пиріг. Товаришу! Не нападе! Присяй Богу — не нападе!
Пейсатий. А почему?
Пиріг. А потому, що боїться. Та то така армія, що ну!
Пейсатий. Вот харашо, Іван Никитовіч. Продолжай.
Пиріг. Ви собі, може, гадаєте, що по колгоспах люди гинуть з голоду? Неправда, людоньки, неправда. Може, колись і гинули, а тепер вже не гинуть. В колгоспі всього доволі і все харашо.
1-й селянин. А хліб в колгоспі ви виділи?
Пиріг. Видів!
2-й селянин. А бараболю?
Пиріг. Видів!
Парубок. А Єрусалим?
Пиріг. Видів!.. Люди, там все є, що хочете.
Парубок. А комбайни яйця несуть?
Пиріг. Несуть!
Селянин. А шкіру на чоботи з чого деруть — з тракторів?
Пиріг. З тракторів!
На залі гамір, сміх.
Пейсатий (вдарив кулаком об стіл). Тіше! Што за безобразіє?
Пиріг (також сердиться). Тихо! Що то є? Ти собі гадаєш один з другим, що це так во просто… Та там всьо техніка робить. Там кожний господар опріч тої ворнарії, що дістає за трудодні, має одну свиню, одну вівцю, одну курку…
Свиненко. Курей має побільше, Іван Микитович, побільше.
Пиріг. Конечно. Курей мають декуди і по дві. А яке там збіженько росте! На три метри! А з пшениці хлопа не видно!
Голос. Ну, певно, як вивезли на Сибір, то не видно.
Пиріг. А коноплі, то там ростуть на яких сім метрів. То баби їх аж в Чорному морі мочать, бо в саджавку не влазяться. (В залі сміх). А тут ось я собі шпиціяльно взяв з одного колгоспу в жменю трохи зерна, щоб вам показати, що то значить техніка.
Голос. А чому ти свині не взяв?
Пиріг. Е, ба!.. (Іде поміж людьми і показує всім зерно на долоні).
Пейсатий (до Параньки). Січас твоя очередь, Параскевія Процевна.
Параня. Хі-хі-хі!
Свиненко. Знаєте, що вам нада говорити?
Параня. Хі-хі!.. Що наше тепер зверха…
Пейсатий. Правильно. (До Байстрюка, що далі куняє над столом). А ти, маладой чалавєк, знаєш, што тобі нада сказати?