Пейсатий. Вот, правильно.
Параня. Хі-хі-хі!.. Овва!.. А ви собі гадаєте, що до церкви конче ходити? Не конче. А ви гадаєте, що єґомость в церкві всю правду кажуть? А коли ні, а коли ні!.. Вони тільки так говорять, бо вони за це гроші беруть. А нам тепер так добре, так добре, за нас дбає червона партія, і Ленін за нас дбає, і Сталін за нас дбає, бо ми маємо рівне право з чоловіками, а особливо ми, жінки. Най жиє червоний Сталін!
Аґітатор (метушиться поміж людьми). Рясні оплески, рясні оплески!
В залі гамір, сміх.
Селянка. Гей, гей, татунцю небесний!.. І ти сидиш там угорі, і на те все дивишся, і нічого не кажеш?
Селянин. Ех, ти, ударниця!.. Вдарив би я тобі, але по 25 на кожду половицю, щоб знала, як Господа Бога за ноги лапати.
Селянка. Та ти, опуде, а тю на твою голову, чи ти Бога не боїшся, чи сорому перед людьми не маєш? І що ти з себе за чудовище зробила? А нащо ти цю червону ярмурку на кудли затягнула?
Парубок. Це, тіточко, на те, щоб і воші мали свій «Червоний куток».
Пейсатий. Тіше! Што за безобразіє!
Колтун. Ну! Буде там тихо, чи ні?
Свиненко. Товариші! От зараз ви заслухаєте, та ска-ать, виступ товариша Байстрюка. Да, товариша Байстрюка. Хто був колись товариш Байстрюк — про це всі знають.
Хтось із залі. Злодій та й пияк.
Свиненко. Да, точно. Батрак. Наймит, та ска-ать. Не було в нього змалечку ні батька, ні неньки, він остався круглим сиротою. Да, круглим сиротою. Куркуль, в якого він відтак найнявся на роботу, люто знущався з нього, висотував з нього усі жили, наживався, та ска-ать, його працею, немилосердно експлуатував його…
Байстрюк (розплакався). У-гу-гу-гу!..
Свиненко. От, бачите, товариші, отак страждала ця людина за панської Польщі. Да, за панської Польщі. А от зараз — товариш Байстрюк знатна людина нашої країни, робітник-стахановець, член Ленінсько-сталінського, та ска-ать, комсомола, кандидат на всесоюзну сільськогосподарську виставку в Москві. Да, на виставку в Москві. Про товариша Байстрюка знає сьогодні вся країна, увесь Рядянський Союз. Будь ласка, товариш Байстрюк.
Колтун. Слово для проповіді має товариш Байстрюк, дай ми на то. (Штовхає Байстрюка). Ну, ти, не спи!
Байстрюк. Га?
Свиненко. Тільки серйозно, товариш Байстрюк, серйозно.
Байстрюк. Сер… сер… серйозно?..
Свиненко. Да, да.
Байстрюк. Да, да?
Пейсатий (визвірився на нього). Ну! ґаварі!
Байстрюк (наляканий). Пожалуста, пожалуста… (Встає, коливаючись на всі боки, прибирає поважний вигляд, надумується і нагло, серед німої тиші в залі — кричить): Урра!!
В залі метушня, гамір, регіт. Пейсатий і Свиненко, люті та сердиті, кидають Байстрюкові роздратовані, ненависні погляди.
Колтун (до Байстрюка). Кхм… Ну, то ти, Сеньку, вже все сказав, що мав сказати?
Байстрюк (сідає). Пожалуста, пожалуста.
Колтун. Га, як пожалуста, то пожалуста, дай ми на то. То тепер, люденькове, може, в когось будуть якісь, як той казав, вопроси?
Пейсатий. Вопросов в нікого нет, товарищі?
Свиненко. Давайте, товариші, давайте.
1-й селянин. Ой, Боже, що це за люди!.. Усе їм давай: давай вперед, давай назад, давай контингент, давай поставку, давай хліб, давай м’ясо, давай, давай і давай, і кінця тому не видко.
2-й селянин. Ой, та вже даємо, аж нас давачка болить, і не помагає.
Пейсатий. Ну, как? Всьо ясно, товарищі?
Голос. Ох, ясно, ясно, аж в очах темніє.
Пиріг (пригадав собі щось після довгої надуми). Маю!
Пейсатий. Што такоє?
Пиріг. Пригадав! Далебі, пригадав!.. От тобі й на. Про все я вам сказав, людоньки, як собі того товариші бажали, і про танки, і про свині, і про кури, а от про калічество — зовсім забув!
Пейсатий. Какое там калічество?
Пиріг. От тобі й на! Оце ж я зараз все документно розтолкую. (Висувається наперед). Отож і кажу, людоньки: про все я вам розповідав, як годиться, і про танки, і про свині, і про кури, а от про худобу — зовсім призабув!
Свиненко. Давай, давай.
Пиріг. Ну, не буду я казати так, чи сяк, але що рихт, то рихт. На свої власні очі, то я тої худобоньки багато не видів, але в одному колгоспі, то нам говорили, що в них худоба — велике калічество!