— Я все чекала, коли ж ти закричиш. Вони б навалилися на мене, як снігова лавина.
— Може, так. А може, й ні.
— То чого ти не кричав?
— Енні, якщо ти все своє життя гадала, що з тобою завжди має траплятися щось погане, то колись усе має статися навпаки.
— Не мудруй зі мною!
Він зрозумів, що під її удаваною байдужістю ховається збентеження. Мовчання Пола не дуже гарно вписувалось у її уявлення про існування в цьому світі, який здавався їй ареною Чемпіонату з Боротьби: Чесна Енні проти вдвічі бридкішої, втричі капоснішої команди під назвою «Кукурікнуті Паскудники».
— Ніхто й не мудрує! Я обіцяв, що триматиму рота на замку, тож так і зробив. Я хочу закінчити свою книжку в мирі та злагоді. І я хочу закінчити її для тебе.
Вона підозріливо глянула на нього. Вона хотіла вірити, але боялася… і зрештою все одно повірила. І вона не помилилася, бо він казав правду.
— Тоді займися справою, — м’яко сказала Енні. — Негайно займися. Ти бачив, як вони дивилися на мене.
Протягом наступних двох днів життя протікало так само, як і до Двейна Кушнера. Можна було подумати, що інциденту з Кушнером узагалі ніколи не було. Пол майже весь час писав. Наразі він відмовився від друкарської машинки. Без жодних коментарів Енні переставила її на камінну поличку, під фотографію Тріумфальної арки. За ці два дні він списав три великі блокноти. Залишився тільки один. Коли Пол його закінчить, доведеться перейти на записники малого формату. Енні нагострила йому з півдюжини олівців «Беррол Блек Ворріор», і він затупив їх усі, і вона нагострила їх знову. Грифелі поступово вкорочувалися, а він сидів на сонці біля вікна, схилившись над роботою, іноді машинально чухаючи великим пальцем правої ноги простір, де мала бути його ліва ступня. Пол дивився крізь діру в папері. Вона знову широко розчахнулася, і сюжет стрімко, наче на ракетних санчатах, рухався до розв’язки. Пол ясно бачив, як три групи людей шукають Мізері в заплутаних переходах за чолом ідола: дві намагаються її вбити, а третя — Єн, Джеффрі та Гезекая — хочуть її врятувати… поки внизу горить селище бурка, а вцілілі аборигени згуртувалися біля одного з виходів, біля лівого вуха ідола, щоб розправитися з кожним , хто вибереться зі скелі живим.
Цей гіпнотичний транс було грубо порушено, але не зруйновано на третій день після візиту Давида та Голіафа, коли на під’їзній доріжці Енні з’явився фургон «форд» кремового кольору з надписом на боці «Кей-ті-кей-ей/Ґранд-Джанкшн»[161]. Багажник ломився від відеоапаратури.
— О, Боже! — сказав Пол, заклякнувши одразу від подиву, жаху та іронії. — А це що за срака-банька?
Не встиг фургон зупинитися, як одна зі стулок задніх дверей відчинилася навстіж і з неї вистрибнув хлопець у поношених брюках і футболці з логотипом «Ґрейтфул Дед»[162]. У руці в нього було щось велике й чорне, що він тримав за руків’я, наче пістолет, і спочатку Пол вирішив, що то був револьвер для набоїв зі сльозогінною сумішшю. Потім хлопець скинув цю штуку на плече та спрямував її на будинок, і тоді Пол збагнув, що це була міні-камера. З переднього пасажирського сидіння вистрибнула молода симпатична жінка, поправила вибілене перекисом волосся та на хвилину затрималася біля дзеркала заднього огляду, аби кинути останній оцінний погляд на свій макіяж. Потім вона приєдналася до оператора.
Очі зовнішнього світу, від яких останніми роками Леді Дракону вдавалося висковзати, тепер знову невблаганно обернулися до неї.
Пол швидко відкотився назад, сподіваючись, що вчасно встиг це зробити.
«Ну, якщо ти хочеш напевне про це дізнатися, то подивись новини о шостій», — подумав він і підняв обидві руки до рота, аби приглушити гиготіння.
Двері в кухні з грюкотом відчинилися, а потім захряснулися.
— Забирайтеся звідси під три чорти! — заволала Енні. — Забирайтеся геть з моєї землі!
Пролунав приглушений голос:
— Місіс Вілкс, дайте нам кілька…
— Я зараз кілька разів поцілю ваші кукурікнуті дупи , якщо не заберетеся звідси!
— Місіс Вілкс, я Гленна Робертс із «Кей-ті-кей-ей»…
— А мені нема до цього діла, хоч би ви були Джон Джонович Ісус Христос із Марса! Забирайтеся з моєї землі, або я вас ПОВБИВАЮ!
— Але…
Бабах!
«Ой Енні ой Господи Ісусе Енні вбила це дурне дівчисько…»
Пол знову підкотився до вікна та визирнув крізь шибку. У нього не було вибору: він мав усе побачити. Він відчув хвилю полегшення. Енні вистрілила в повітря. І, здається, цього попередження було достатньо. Гленна Робертс, пригнувши голову, уже залізала у фургон. Оператор спрямував об’єктив на Енні, а вона направила на нього рушницю. Оператор вирішив, що йому хочеться ще хоч раз побувати на концерті улюбленого гурту, кинув знімати Леді Дракона та похапцем шмигнув на заднє сидіння автомобіля. Перш ніж він устиг зачинити дверцята, фургон почав розвертатися під’їзною доріжкою.
Енні стояла, спостерігаючи за їх від’їздом і стискаючи рушницю в руці, а потім розвернулася та попленталася до будинку. Почувся стук — Енні поклала рушницю на стіл і попрямувала до кімнати Пола. Він відзначив, що вигляд Вілкс гірший, ніж будь-коли: змучене бліде обличчя, очі не знаходили собі місця.
— Вони повернулися, — прошепотіла вона.
— Не переймайся так.
— Я знала, що всі ці паскудники повернуться. Так і сталося.
— Вони вже поїхали, Енні. Ти їх прогнала.
— Вони ніколи не поїдуть. Хтось їм повідомив, що перед зникненням поліцейський завітав до Леді Дракона. Тож вони поспішили сюди.
— Енні…
— Знаєш, чого вони хочуть? — запитала вона.
— Звісно. Я мав справу з пресою. Вони хочуть ті самі дві речі, що й завжди: аби ти лажанувся під час прямого ефіру та хтось інший платив за їхнє мартіні протягом Щасливої години[163]. Але, Енні, тобі треба заспо…
- Ось чого вони хочуть, — сказала вона та піднесла до чола зігнуті пальці. Потім різко, несподівано сіпнула долоню вниз, і на її обличчі з’явилися чотири криваві борозни. По бровах, щоках і носі заструменіла кров.
— Енні! Припини!
- І ось чого!
Лівою рукою вона шльопнула себе по лівій щоці — так сильно, що залишився відбиток.
- І ось чого!
На праву щоку припав іще сильніший ляпас, навіть бризнули крапельки крові з подряпин від її нігтів.
— ПРИПИНИ! — закричав Пол.
— Ось чого вони хочуть! — закричала Енні у відповідь.
Вона підняла руки до чола та притиснула їх до ран. Пальці почервоніли. Якусь мить вона простягала до нього закривавлені долоні, а потім важкою ходою вийшла з кімнати.
Багато, дуже багато часу спливло, перш ніж Пол знову повернувся до книжки. Спочатку робота просувалася повільно, бо йому не давав спокою образ Енні, яка вишкрібала на обличчі криваві борозни. Пол подумав, що писати все одно не вийде, що робочий день на сьогодні закінчився, але роман знову захопив його, і він провалився крізь діру в папері.
Як часто траплялося останніми днями, він поринув туди з відчуттям блаженного полегшення.
Другого дня приїхало ще більше поліції: цього разу місцеві патрульні. З ними був худий чоловік із валізою, в якій могла міститися тільки машинка для стенографування. Енні стояла з ними на доріжці та слухала їх спокійно й безпристрасно. Потім вона повела їх на кухню.
Пол сидів нишком, поклавши маленький блокнот на коліна (останній великий він закінчив іще вчора ввечері), і прислухався до голосу Енні, яка давала ті самі свідчення, що вона була переповіла Давиду та Голіафу чотири дні тому. Пол подумав, що цього разу їй влаштували мало не перехресний допит. Він був вражений і навіть збентежений, коли зрозумів, що йому трохи шкода Енні Вілкс.
161
«KTKA» (Grand Junction) — телевізійний канал американської телемережі «ABC»; Гранд-Джанкшн — адміністративний центр округу Меса, штат Колорадо.
162
«Grateful Dead» — легендарний американський гурт, що грав психоделічний рок з 1965 до 1995 року.
163
Happy hour — тимчасові рекламні акції в барах і ресторанах, коли алкогольні напої продають зі знижкою.