Переломний момент для мене виявився досить потужним та, мабуть, передбачуваним: саме коли я працювала на вкрай вимогливій роботі в іншому місті та мала двох дітей-підлітків удома. Але я все одно його не помічала. Як у банальній фразі про соломину, що ламає спину верблюдові. Ніколи не знаєш, яка саме соломина це буде, доки вона не трапиться. Кожна сімейна ситуація різна, деякі жінки можуть упоратися із простими проблемами, а для інших вони будуть занадто складними, а дехто з переломним моментом навіть ніколи не зустрінеться. Важливим є те, що на сумнівних терезах між роботою та сім’єю завжди можливо перекласти вагу на одну із шальок і створити переломний момент, частіше залишаючи на жінку хатні турботи, а на чоловіка — утримання сім’ї.
Якось на лекції, яку я читала для групи працівників одного з високоповажних банків, я зустріла жінку. Лінда (уявімо, що її так звуть) потім сказала мені, що досягла свого переломного моменту:
Учора я звільнилася{19} з роботи, яку любила, аби покращити стан моєї сім’ї. Коротше кажучи, у мене була «криза», пов’язана з доглядом за дитиною, і це змусило мене прийняти таке складне рішення. Моя чудова няня натомість не зробила правильного вибору, в результаті чого втратила ліцензію на сім місяців. Хоча я щосили боролася із цим викликом, намагаючись усе владнати в обмежених часових рамках, у реальності не могла з чистою совістю залишити своїх трьох маленьких хлопчиків (6, 3 та 1 рочок) на няню, яку змінювала учетверте протягом менше року. Можливо, вони пристосувалися б... але я не впевнена, чи вийшло б у мене.
Попри те що я була близькою до ідеальної робочої гнучкості, цей тимчасовий збій у системі спричинив паніку. Я прописувала 794 «за» й «проти», дратувалася у суперечках з чоловіком, бо ми мали безкінечні розмови дванадцять разів на день на тему «Чи правильно я роблю?». Крім того, я зверталася до кожної жінки в надії почути «правильну відповідь»... і зрештою прийшла до усвідомлення, що бути непохитною силою у житті моїх дітей — важливіше, ніж професійний успіх сьогодні. Я не можу обманювати й казати, що не боюся, що прийняла зовсім нераціональне/поспішне рішення. Я відмовляюся від чогось доброго, від того, заради чого я так тяжко працювала. Але роблю все можливе, щоб здійснити те, у що вірю!
У Лінди було багато різних можливостей поєднати роботу та сім’ю, але її все одно спіткав переломний момент. Немало жінок ламаються через суворі обставини на роботі. Вони не відмовляються від кар’єри, але зустрічаються з відмовою своїх керівників дозволити їм поєднати сімейне життя з роботою. У книжці «Відмовлятися? Чому жінки насправді залишають кар’єру і стають домогосподарками» соціолог Памела Стоун називає це «примусовим вибором». Відмова на прохання{20} працювати неповний робочий день, звільнення або переїзди примушують покинути роботу навіть найамбітнішу жінку.
Кері Ґолдберг, талановита журналістка та авторка, що мала перспективну кар’єру в New York Times, описала свої намагання{21} переконати газету дозволити їй залишити посаду та працювати за контрактом три дні на тиждень. Нічого не вийшло. Вона мусила або залишитися у штаті, або ж перейти на звичайний фріланс та отримувати оплату за кожну наступну статтю за дуже низьким тарифом. Тому вона звільнилася, обравши роботу три дні на тиждень в Boston Globe. «Сумно було залишати величний Times, але я анітрохи не шкодувала, що прийняла таке рішення. Шкода лише, що я змушена була його прийняти, коли зустрілася із цим жорстким вибором», — писала Ґолдберг. Зараз вона працює на півставки в блозі про здоров’я від радіостанції WBUR.
Таких історій чимало. Я знала молоду юристку з Вірджинії, якій запропонували посаду в генеральній раді, але вона була готова її прийняти за умови, якщо дозволять працювати один день на тиждень з дому й бути зі своїми двома дітьми. Їй відмовили. Ще одна жінка написала:
Я хочу обійняти керівну посаду{22}, але перебуваю у насправді скрутному становищі, бо щоразу, коли намагаюся піднятися по кар’єрній драбині, дворічна дитина смикає мене за п’яти. Проблема жодним чином не пов’язана з малюком. Урядовці неначе заохочують мати ще одну дитину. Ідеться про обмеження в роботі: «в офісі» та/або «з 8:00 до 18:00», що й створює конфлікт. Я досі не отримала обґрунтованого пояснення, чому від мене вимагається сидіти в кімнаті 4,5 квадратних метра, за 30 км від дому.