Пишучи про кар’єрне просування Мерлін Хьюсон до посади виконавчої директорки Lockheed Martin, Лорен Томсон сказав виданню Washington Business Journaclass="underline" «Якщо ви відмовляєтесь від підвищення{34} у цих компаніях, то залишаєтеся позаду». Ось чому молоді жінки мусять перейматися мантрою «Ви можете мати все, просто не все одразу».
Теоретично, цілком можливо піклуватися про тих, кого ви любите, навіть маючи впливову кар’єру. Продовження середньої тривалості життя забезпечує достатньо часу на освіту, присвячення себе професії, швидкий прогрес у кар’єрі в той час, коли робота на першому місці. Усе тягнеться значно повільніше під час догляду за дітьми чи літніми батьками, а потім підвищення по роботі у віці між 55 та 75 або навіть, особливо для жінок, — 60 і 80. Але ми поки ще не досягли цього. На практиці досить часто спостереження Томсона збувається. Якщо ви вибуваєте з гонки підвищень, навіть на короткий термін, ви вже не повернетеся назад.
За останні роки я зустріла декілька надихаючих жінок, що досягли успіху в кар’єрі дещо пізніше: у сорок чи навіть на початку п’ятдесяти. Але їх значно менше, ніж жінок, які почали працювати асистентками у великих юридичних фірмах, коли їм було трохи більше за тридцять. Старання привело їх до кар’єрних перегонів, які потім змінилися на неповний робочий день після народження першої дитини або частіше другої, що у свою чергу позбавило їх шансу стати партнером у цій фірмі назавжди. У статті в New York Times Карен М. Локвуд написала про смерть жінок-партнерів. У минулому партнерка компанії Howrey LLP та президентка і виконавча директорка Національного інституту судової адвокатури зараз, вона вжила термін, який придумала Джоан К.Уїльямс: «материнська стіна».
Локвуд стверджує, що стіна «побудована на припущенні{35} серед партнерів-чоловіків, що жінки, які повернулися на роботу після народження дітей, будуть автоматично неспроможні наполегливо працювати або будуть менш вправними, ніж раніше. У результаті — їм не пропонують підвищення».
Рішення очевидне: спочатку стати партнером фірми, а потім народжувати дітей. Але обирати послідовність часто доводиться не вам.
Я вже згадувала, що вперше одружилася у двадцять п’ять і розлучилася в тридцять. Удруге вийшла заміж в тридцять п’ять. П’ять років була вільною (це були старомодні часи, коли навіть не припускалося мати дитину без чоловіка), і в мене нічого не стояло на шляху отримання посади в Юридичному Університеті Чикаго, потрібна була лише цілеспрямованість і наполеглива робота. Ми з Енді були дуже закоханими, але жили на два міста: між Кембриджем і Чикаго. Це означало, що протягом двох тижнів, у проміжку між роз’їздами, я могла працювати стільки, скільки мені потрібно. І навіть під час тих чудових вікендів, ми все одно були двоє молодих викладачів, які намагалися отримати підвищення, тож проводили багато часу за лептопами.
Я не припускала, що ми не зможемо мати дітей одразу. Ми почали працювати над цим після одруження — восени 1993 року. Проте Едвард народився через три роки, коли мені було тридцять вісім. Після шести місяців самостійних старань і восьми місяців різних методів лікування безпліддя він був зачатий за допомогою екстракорпорального запліднення (ЕКЗ). Ті роки намагань були найгіршим періодом у моєму житті. Але нам пощастило. Ми завагітніли з першої спроби. Наш другий син був зачатий природним способом, тому до сорока в мене було підвищення й два рідних сини. (Проте Енді, який почав викладати після мене, мав пройти довший кар’єрний шлях. Він непокоївся, що догляд за двома маленькими дітьми ускладнить отримання ним посади в університеті).
Багатьом жінкам мого покоління та покоління після пощастило менше. Згідно з даними Американського коледжу акушерства та гінекології, жіноча плідність знижується «поступово, але істотно» до 32 років, після 37 це відбувається значно стрімкіше. За статистикою, успішність ЕКЗ{36} менша, якщо жінка у віці. У книзі «Створюючи життя»{37}, яка була видана в 2002 Сильвією Енн Хьюлет, зазначалося, що 42 % жінок серед опитаних нею, які працювали й не мали дітей до 40 років, глибоко шкодували про це.
Ця статистика дає підстави мені та іншим, схожим на мене, радити молодшим жінкам не чекати до сорока, аби спробувати завагітніти. Після нічних теревень за піцою й пивом разом з деякими із моїх аспіранток одна молода жінка зізналася, що я фактично порадила їй, коли їй було трошки за тридцять, «кинути аспірантуру та завагітніти». Я заперечила, бо насправді час навчання — це прекрасний період, аби завагітніти, якщо це дозволяють життєві обставини. Але, звісно, я зрозуміла, про що ішлося, бо, по суті, я порадила їй зробити вибір, якого сама на її місці не зробила. У свої трохи за тридцять я інвестувала в кар’єру.