Навіть у такій розвиненій, цілком прогресивній країні, як Сполучені Штати, більшість жінок досі не мають того, що мають більшість чоловіків. Ліллі Ледбеттер почала працювати на шинному заводі Goodyear в Алабамі в 1979 році і через двадцять років виявила, що їй платили значно менше, ніж її колегам-чоловікам. «Я знала, що спочатку мені потрібно працювати довше та старанніше, ніж чоловікам, аби проявити себе. Але як мені могли платити менше всі ці роки?». Дивлячись на аркуш паперу, який залишив у її пошті анонімний співробітник, де була вказана її зарплатня та зарплатня її колег-чоловіків, вона подумала: «Я так хотіла{38} отримати схвалення і отримала його в очах своїх співробітників, що цінували мою важку працю та відданість і які відплатили мені так само. Але якою нерозумною я була, думаючи, що це подолає ворожнечу довкола мене. Ті цифри говорили гучно та чітко: хай як важко я працювала, хай як прагнула успіху й робила правильні вчинки — проте я народилася з неправильною статтю, і це назавжди». Це був 1999 рік{39}. Станом на рік 2013, через понад десять років, американські жінки досі заробляли лише 82 % від заробітної плати чоловіка тієї самої професії.
Отже, твердження, що «чоловіки також не можуть мати все» — лише корислива вигадка? Я продовжую вважати, що в багатьох країнах, зокрема й США, жінок цілком можна зрозуміти у прагненні мати більшість з того, що чоловіки вже давно мають. Проте, слухаючи неупереджених чоловіків, я стала розуміти, чому ця думка відображає важливу, але лише напівправду.
Чимало чоловіків з 2000-х стверджують, що і чоловіки, і жінки дедалі частіше прагнуть одного й того самого. Мій колишній колега з Держдепартаменту, якого я називатиму Стів, сказав таке: багато чоловіків на роботі «борються з проблемою балансу роботи й життя і неохоче порушують або постають проти традиційного ставлення до особистих жертв і ненормованого робочого часу». Досвід навчив його, що коли чоловіки все ж таки постають проти традиційних уявлень, їх звинувачують не лише в недостатньому бажанні добре працювати, а й у тому, «що вони недостатньо “мачо”{40}, і це грає проти них, коли йдеться про підвищення чи кар’єрне зростання».
Ця проблема так само непереборна, як і проблема невеликої кількості жінок на керівних посадах. Слід зважати на досвід працівника муніципальної компанії, який брав тритижневу відпустку, коли народилася його друга дитина в 1996 році. «Мені зробили зауваження{41} щодо невиконаної роботи... Це примусило мене відчути, що я не “чоловік”, якщо обираю сім’ю і виховання своїх дітей. Подібне ставлення з’явилося, коли я відпрошувався, щоб відвести дітей до лікаря». Через 17 років{42}, у 2013, професорка права Джоан Вільямс написала статтю «Татова дилема», у якій підсумувала висновки низки наукових досліджень: «Чоловіки стикаються з багатьма перешкодами, коли йдеться про перехід на гнучкий графік роботи. Ба більше: догляд за дитиною, справедливо чи несправедливо, але досі вважається суто жіночою справою».
Одним із таких досліджень було встановлено, що чоловіки, які звернулися з проханням про 12-тижневу відпустку{43} для догляду за дитиною або літніми батьками, імовіршіше зазнають пониження на посаді чи скорочення, бо їх сприйматимуть більш жіночними, ніж інших чоловіків. Інші дослідження засвідчили, що батьки, які доглядають за дітьми, зазнають поганого ставлення на роботі серед чоловіків, над ними часто насміхаються. Проте в третьому дослідженні йшлося про те, що хоча жінки й чоловіки цінують рівність в організації робочого часу{44}, чоловіки рідше просять про гнучкий графік, якщо вони переконані (як більшість), що таким чином виглядатимуть менш мужніми. Загалом частка компаній{45}, що пропонують декретну відпустку для чоловіків, з 2010 по 2014 роки впала до 5 %, а ще 20 % компаній, які мали б надавати неоплачувану відпустку згідно із законом про сім’ю та медичну відпустку, не дотримуються закону, коли мова йде про батьків, які її потребують. Хроніки позовів підтверджують це. В одному випадку стажеру сказали{46} прямим текстом, що він «поставить на собі хрест», якщо візьме декретну відпустку.
Тому твердження, що чимало чоловіків не мають усього, а декому з них доводиться навіть заплатити за «все» вищу ціну, ніж жінкам, — правда. На Заході жінка, яка тимчасово відмовилася від професійних амбіцій, може стикнутися з кризою самовизначеності, адже більше не ототожнює своє життя з кар’єрою, але вона навряд чи зіткнеться з кризою жіночності.