«Крамер проти Крамера» вийшов у світ у 1979 році, понад 35 років тому. Але, на диво, у світлі десятків мільйонів розлучень і суттєвих змін у законах опіки з того часу, ми досі боремося з глибоким переконанням, що материнська любов та піклування — це щось краще та важливіше за те, що дає дитині батько, навіть коли батько має час та енергію, яких не має мама.
Якщо мами мають першочергове значення, то що ми тоді можемо сказати батькам-геям? Попри те що значна кількість досліджень нині засвідчила, що діти, виховані батьками-геями{53}, так само добре пристосовуються до життя, як і діти, яких виховували гетеросексуальні батьки, наша культура все одно не може прийняти цієї істини. Френк Лайтвоей, тато-гей{54}, написав зворушливе есе для New York Times про досвід виховання доньки й сина разом зі своїм партнером. Діти Френка були усиновлені, проте їхня біологічна мати далі залишається частиною їхніх життів та частиною історії народження. Навіть коли Лайтвоей забирає чи привозить дітей до школи, люди все одно дивляться на нього косо. «Кожен крок, який ми робимо як сім’я, супроводжується запитанням незнайомця стосовно матері дітей: діти без матері — це щось немислиме», — пише Лайтвоей.
Усе, чого потребують діти, — це любов, стабільність, заохочення, турбота, виховання та послідовність. Усі ці речі можуть походити від безлічі осіб, які здатні піклуватися. Ключ до всього — стабільність, і не має значення, хто її забезпечує. Дослідження штату Огайо{55} засвідчили, що дитина, у якої є тільки один з батьків (від початку її народження), згідно з результатами тестів, живе так само добре, як і діти, виховані у повній сім’ї. З іншого боку, звіт Фундації Енні І. Кесі за 2013 рік{56} продемонстрував, що найбільші перешкоди до соціального, емоційного та фізичного добробуту дітей спричинені бідністю. Ученим значно простіше покликатися на давні культурні норми й твердження, що діти потребують своїх мам, ніж протистояти цьому і спробувати вирішити важливіші, актуальніші проблеми, з якими стикаються ті самі діти.
Глибоко вкорінене припущення та переконання, що «завдання чоловіка — забезпечувати», має Біблійне походження з Нового завіту. Святий Павло пише{57} до Тимотея, молодого священика: «Коли хтось не дбає про себе, а надто про свою родину, тоді він відрікся віри й гірший за невірного».
Ці слова розуміють як заклик узяти відповідальність за тих, кого ви любите, — тих, кого привели у світ або просто про кого піклуєтеся. Наказ забезпечувати — не піддається сумніву. Кожен, хто піклується про іншого, вважається годувальником. Ми даємо любов, їжу, одяг, дах над головою, виховання, освіту, втіху, підтримку, догляд, заохочення та багато інших речей на користь іншого. В індустріальній або постіндустріальній економіці деякі люди забезпечують дохід у вигляді грошей, які надходять ззовні й повертаються в обмін на працю чи інвестиції. Інші перетворюють цей дохід у предмети необхідності та насолоди від життя. Немає доходу — не буде що перетворювати. Але без цього перетворення дохід сам по собі не може підтримувати життя.
Ці слова зрозуміли як заклик до чоловіків забезпечувати свою родину, хоча вислів Святого Павла має відмінний зміст. Подібні вказівки є в четвертому розділі Корану: «Чоловіки захищають{58} та утримують жінок, тому що Аллах дав їм більше сили, ніж жінкам, і тому що вони підтримують їх із своїх доходів». Але чому «забезпечувати» чи «підтримувати» більше стосується грошей, ніж опіки? Купівля їжі вартісніша за її приготування? Вирощування льону важливіше за його прядіння? Придбання автомобіля цінніше за керування ним? Будування будинку визначніше за оздоблення?