Думка, що чоловіки мусять забезпечувати сім’ю, досі сприймається надто буквально і досить серйозно. Хоча можна констатувати і той факт, що татусі-домогосподарки останнім часом привертають увагу медіа. У 2012 році в цій ролі себе визнали понад 2 мільйони чоловіків{59}. При цьому лише 8 % американців{60} вважають, що дітям краще залишатися вдома з татами, натомість понад 50 % переконані, що дітям все-таки буде комфортніше з матусями-домогосподарками. Крім того, коли Pew Research поставили запитання: «Наскільки важливо для чоловіка мати змогу забезпечувати сім’ю фінансово, якщо він хоче одружитися?» — то майже 2/3 респондентів відповіли, що дуже важливо. Натомість, коли спитали про те саме, змінивши лише стать{61}, тільки третина американців відповіли, що для жінок дуже важливо мати змогу забезпечувати сім’ю перед одруженням.
Утім ці закоренілі культурні переконання не перетинаються з реальністю економіки. Хвилі глобалізації, яких ми зазнали в 1990-ті й 2000-ті, зачепили здебільшого традиційно чоловічі робочі місця на заводах, а, між іншим, традиційно жіночі професії в освіті та медицині постраждали значно менше. Суттєві зміни в економічній силі{62}, яка перейшла від чоловіків до жінок, сприяли виходу таких книжок, як «Заможніша стать та кінець чоловіків». Одна проста статистика вже все показала: 40 % американських жінок — головні годувальниці своїх сімей. Навіть без урахування одиноких матерів цей показник переважає.
Ба більше{63}, економічні тенденції Америки з 1980-х років вплинули на кожного, хто не належав до освіченої еліти. Більшість сімей, які складалися з двох дорослих осіб, мусили відсилати матерів на роботу. Сенатор Елізабет Уорен{64} та її донька Амелія Уорен Т’ягі охрестили цей розвиток «пасткою двох доходів». Коли їхня книжка під під такою назвою вийшла у 2003 році — понад 10 років тому — середні витрати по іпотечних кредитах зросли{65} у сімдесят разів порівняно із середніми доходами татів. У наступні роки{66} постійні витрати зросли ще більше, зарплати не підвищувалися, а навіть зменшувалися, і в часи такої стагнації робочі місця стали нестабільними, особливо для людей без вищої освіти. У такій ситуації робота жінки рівною мірою забезпечувала сім’ю, навіть якщо вона не відповідала усталеним уявленням.
Попри суспільний опір ідеї про татусів-домогосподарок кількість чоловіків, готових присвятити себе домашнім обов’язкам, зростає. Близько 50 % чоловіків покоління 2000-х{67} стверджують, що бути хорошим батьком — найважливіша місія у житті, порівняно з 39 % чоловіків покоління Х. У своїй книжці «Заможніша стать» журналістка Ліза Манді пише про багатьох задоволених батьків-домогосподарів, як-от Денні Гокінс. Його дружина Сьюзан — старший віце-президент у Системі охорони здоров’я Генрі Форда. Раніше Денні працював у галузі фінансів, але ненавидів повну завантаженість, тому пішов з роботи, аби доглядати за двома доньками. «Я говорив Сьюзі{68} кілька разів, що моя робота полягає в тому, аби полегшувати їй життя… і мені це подобається», — розповідав Гокінс Манді. І хоча компаній, які пропонують декретну відпустку татам, менше, дедалі більше чоловіків намагаються скористатися такою можливістю, навіть за рахунок звичайної відпустки. За спостереженнями Манді{69} у статті Atlantic, протягом десятиліття, відколи штат Каліфорнія почав пропонувати оплачувані декретні відпустки татам, «відсоток відпусток, які брали чоловіки, зріс з 18,7 % у 2005 та 2006 роках до 32,3 % у 2012 та 2013 роках».
Я не збираюся радити своїм синам-підліткам ставити за мету життя одружитися з успішною жінкою, так само як не радила би доньці одружуватися з успішним чоловіком, аби він став її годувальником. Якщо все летить шкереберть, трапляється втрата роботи, розлучення тощо, — то вразливим стане будь-хто, особа будь-якої статі. Проте я збираюся переконувати синів, що матеріальне забезпечення сім’ї — це одне з їхніх життєвих завдань. Тобто це завдання обох: і чоловіка, і жінки. За сімейний добробут і виховання дітей відповідальні обидва партнери. Це дозволяє тим, хто від них залежить, процвітати.
Розділ 3
Напівправди на роботі
Порад щодо того, як досягти здорового балансу між роботою та сім’єю, стає дедалі менше. На цю тему за останні кілька років було видано безліч книжок{70}, багато з них я прочитала із задоволенням. Усі вони спрямовані на працюючих людей, переважно жінок, які, вважається, несуть відповідальність за збільшення 24-годинного дня, аби встигати виконувати нереальний і безкінечний список справ. Чому б не вирішити це питання в інший спосіб? Можливо, проблема пов’язана не з жінками, а з роботою.