Я спакувала речі наступного дня, у п’ятницю, і вже у вівторок повернулася до викладацької аудиторії в Принстоні. Відбувалися докорінні зміни: поки я відновлювала власний баланс після виснажливого вашингтонського розкладу, відновлювалась і наша сім’я. Я продовжила викладати, писати й читати лекції як професорка та експертка із зовнішньої політики. Мій графік був повністю завантажений, але, на диво, гнучкий. Лише зараз я зрозуміла, як суттєво впливала ця гнучкість на мою кар’єру й материнство.
Важливі маленькі речі, які я раніше сприймала як належне, несподівано перетворилися у щось більш цінне. Протягом перших шести місяців я вистрибувала з ліжка й готувала для хлопців щось на зразок сніданку: кекси, булочки, млинці, деруни, яєшню, словом, ви мене зрозуміли. Енді будив, годував і відправляв хлопців до школи протягом двох років, тому вже першого мого домашнього ранку розвернув мене й сказав: «Твоя черга». Через деякий час він усе-таки лагідно натякнув, що, можливо, такою бурхливою поведінкою я намагаюся компенсувати свою дворічну відсутність. Насправді я готувала більше для себе, ніж для них. Раніше я ніколи не знала, яке це природне й просте щастя — дивитися, як мої сини їдять те, що я приготувала. Для цього мусив бути якийсь глибокий поштовх. Я була вдома й не уявляла себе щасливішою, ніж тоді.
Минули місяці, і я почала ставити собі серйозніші запитання. Рішення залишити уряд ґрунтувалося на любові та відповідальності за мою сім’ю. Але я досі думала, що спробую іншу роботу в галузі зовнішньої політики, якщо президент Обама буде переобраний. Якщо ти працюєш у політиці, твоя партія перебуває при владі протягом восьми років, а кар’єра — на вершині, значить, це твій зірковий час. Покидаючи пост у 2011 році, я, звісно, не відкидала можливості повернутися в 2013.
Я змагалася сама із собою. Навіть якби мені пощастило й випав шанс повернутися до уряду знову — це означало би пропустити останні два роки, поки мій старший син ще буде вдома, а молодший, тим часом, переходитиме у старшу школу. Мені ніколи не спадало на думку не ставити кар’єру на перше місце, допоки моя сім’я давала собі із цим раду, але зараз треба бути чесною із собою. Ця криза примусила мене протистояти тому, що було найважливішим, а не тому, що мене привчили хотіти, або, можливо, я сама себе привчила. Таке усвідомлення спонукало поставити під сумнів ідеї фемінізму, у якому я виросла і який завжди відстоювала. Мене непокоїло, що життєвий успіх жінки чи людини загалом передусім передбачав кар’єрні досягнення.
Я завжди вірила та говорила всім молодим жінкам, яких учила та настановляла, що жінки можуть «мати все», тобто і кар’єру, і сім’ю, так само й на такому самому рівні, як це вдається чоловікам. Чоловіки, які є президентами, виконавчими чи генеральними директорами, менеджерами, керівниками всіх рівнів, також мають сім’ї. Жінки, безперечно, могли б зробити те саме. Я доводила своїм студенткам, що їм просто потрібно бути достатньо відданими своїй справі.
Для того, хто виріс у 1970-х і сформувався під впливом власних можливостей, обіцянок влади й ідей жіночого руху, обрати сім’ю замість кар’єри — було абсолютним нонсенсом. Але подія, що трапилася в травні 2011 року, через чотири місяці після мого виїзду з Вашингтона, змусила мене подивитися на всі ці питання по-іншому. Мене запросили в Оксфордський університет прочитати першу лекцію програми Фулбрайта на тему міжнародних відносин. На прохання організаторів заходу я погодилася поговорити з групою стипендіатів з Родоса про баланс роботи та сім’ї. Серед охочих було 40 талановитих і впевнених у собі молодих чоловіків і жінок, яким було трохи за двадцять.
У мене вийшла не стільки промова, скільки відверті роздуми про те, як нечувано важко виконувати роботу, про яку мрієш, — бути урядовим високопосадовцем й одночасно такою матір’ю, якою я хотіла бути у складні для моїх дітей часи. Чимало жінок і чоловіків говорили мені, що це наївно з мого боку — не зважати на напругу, яка виникла через роз’їзди. Але я припустила, що ми із сім’єю впораємося, як це завжди й робили. Підсумовуючи, я наголосила, що час, проведений в офісі, переконав мене, що прийдешні держслужбовці не справлятимуться, поки мої сини вдома. Навіть якщо партія залишиться при владі ще на шість років.