Я не заперечую слів Вульф, проте реальний погляд на нічим не прикрашені факти про жінок, які перебувають на нижчих та вищих щаблях, дає змогу виявити спільну схему у їхніх, на перший погляд, різних досвідах. Це як споглядати імпресіоністський живопис, який складається з маленьких мазків, які раптово стають зрозумілими, коли ми відходимо назад. Із вдалої позиції мазки утворюють закономірність, яка розкриває впізнавану картину: легкий сніданок чи квіткове поле.
Ключ до цієї закономірності полягає у двох взаємодоповнюючих двигунах: конкуренція — імпульс переслідувати власні інтереси у світі, де всі переслідують свої, та турбота — імпульс ставити інших на перше місце. Це дві найбільші мотивації чоловіків та жінок. Антропологи, соціологи, психологи, а зараз і нейробіологи вивчають вплив різних імпульсів на наш мозок та поведінку, що дозволяє людській расі вижити та розвиватися. Ми боремося між собою та намагаємося перевершити одне одного, прискорюючи інновації та зміни. Проте ми також і соціальні істоти, яким потрібні стосунки і зв’язок з іншими людьми, щоб розмножуватися. Антрополог Сара Блефер Харді зазначає, що здатність піклуватися про незнайомців є унікальною здатністю людей, «поряд з мовою{144} та здатністю мислити символами ця здатність співчувати є сутністю людини». Насправді це те, «що…визначає нас як людей».
Припустімо тоді, що всіх жінок об’єднує намагання поєднати участь у конкурентних змаганнях та догляд за близькими, де винагороджується перше і карається друге. Але якщо вони представляють однакову цінність та вважаються потрібними рушіями людини, чому ж так стається? Це невиправдано: цінувати накопичення доходу більше за піклування, так само як надавати перевагу білим над чорними, гетеросексуалам над гомосексуалами, чоловікам над жінками. Змагання породжує гроші. Проте піклування породжує людей.
Поміркуймо над цим. Незліченна кількість жінок стали невидимими у ту хвилину, коли залишили оплачувану роботу, щоб доглядати за дітьми чи іншими членами сім’ї. Соціологиня Памела Стоун цитує Мейв, 52-річну колишню адвокатку, з цього приводу: «Це сталося раптово{145}, я просто зникла... Розумієте, шість місяців тому я працювала в американській адвокатській компанії, виконувала різні термінові завдання. Моє ім’я було у New York Times... А тепер я ніхто!»
«Ніхто». Іншими словами, якщо догляд за людьми — це все, що ви робите, діяльність, яка не є настільки життєво необхідною для людської раси, як примноження доходу, ви втрачаєте свою ідентичність як особа, що має значення.
Саме таке знецінення та дискримінація догляду за іншими породжує загальну закономірність, яка пов’язує досвіди жінок з верхніх та нижчих щаблів. Якщо молода юристка чи банкірка, яка подає багатообіцяючі кар’єрні надії, вирішує йти з роботи раніше щодня, щоб встигнути на вечерю з дітьми, працює неповний робочий день або бере перерву, щоб повністю зайнятися доглядом за членом сім’ї, вона швидко вийде з гри, яка б могла привести її до вершини. А якщо вона бере тайм-аут повністю, час, який вона присвятила догляду за дітьми, стане чорною плямою у її резюме в майбутньому, слабке місце, яке вона даремно намагатиметься сховати чи пояснити, коли спробує знову повернутися на ринок праці.
Тепер подивімося на жінку, що перебуває на нижчому щаблі. Вона, швидше за все, одинока мати, у якої не залишається іншого виходу, як бути єдиною годувальницею та доглядальницею для своєї сім’ї. Половина одиноких матерів{146} Америки заробляють менше, ніж 25 000 доларів на рік. У порівнянні з одинокими батьками інших розвинутих країн, в американців{147} найвищий рівень бідності та найслабша система соціальної підтримки.
Така статистика демонструє абстрактний підсумок життя великої кількості людей. Але перенесімо його в реальне життя. Рені Шер{148} — одинока мама двох дітей з Південного Скрентона, штат Пенсильванія, отримує мінімальну зарплатню. Через проблеми, пов’язані з доглядом за дітьми та травмою, отриманою через падіння на льоду взимку 2013 року, Шер втратила лише чотири робочих дні за один тиждень. «Моя наступна зарплатня буде всього за сім з половиною годин праці», — розповіла Шер The Times-Tribune of Scranton. «Я не знаю, як я зведу кінці з кінцями».