Марія, одинока мама з Провіденсі{149}, Род-Айленд працювала на фабриці, де заробляла 7,40 долара за годину. Якщо вона пропускала зміну через хворобу сина, її усували з роботи на два тижні й потім давали менше годин після повернення.
Марія розповідала дослідникам з Urban Institute: «Не було можливості навіть сходити в туалет. Відвідувати вбиральню заборонено більше двох разів, інакше на вас здіймають галас: «Де ти вештаєшся? Рухайся», — це нечувано. За вами слідкують, коли ви йдете в туалет. «Рухайся, рухайся! Втомилася? Тобі не можна втомлюватися тут!». Згодом її звільнили з тієї роботи, оскільки догляд за дитиною мав тривати 9 місяців. Вона знайшла нову роботу, з кращими керівниками, проте все одно з низькою зарплатнею та обмеженими можливостями доглядати за сином.
Як суспільство, ми цінуємо Рені та Марію в ролі годувальниць. Насправді реформа програм соціального забезпечення США{150} під керівництвом президента Біла Клінтона була створена, щоб примусити зацікавлені сторони, як-от «Допомога сім’ям із малолітніми залежними дітьми», що надзвичайно допомагають одиноким матерям, працювати в обмін на привілеї. Цілком справедливо за умови, якщо ви вірите, як і я, у гідність та цінність праці. Але чому ми так само не віримо у гідність та цінність догляду за іншими? Особливо коли ці «інші» — наші майбутні громадяни. Президент Клінтон мав на увазі нові вимоги щодо роботи соціального забезпечення в поєднанні з інвестуванням у догляд за дітьми, що дозволить жінкам працювати. Проте сьогодні ми не можемо запропонувати доступного постійного догляду, дитячих садків та післяшкільних програм, які забрали б навантаження. У нас немає оплачуваних відгулів, якими міг би скористатися робітник, коли його дитина захворіла. У результаті жінка з малолітньою дитиною{151} повинна зв’язати в одне ціле нестабільне та ненадійне плетиво догляду за дитиною, яке не дає їй змоги досягнути успіху на роботі та вилізти з бідності.
Для сімей середнього класу боротьба за баланс між доглядом за дітьми та зароблянням грошей — це щоденна рутина й часто переломний момент, що призводить до бідності та банкрутства. В The Two Income-Trap Елізабет Уорен та Амеліа Уорен Тьягі описали, як розлучення привело Гейл Прітчард{152}, професійну HR-менеджерку, до банкрутства. Вона сама не могла сплатити кредит за скромний сімейний будинок, отримуючи зарплатню в 46 000 доларів на рік, а її колишній чоловік не був зобов’язаний платити більше, ніж цього вимагає допомога на дитину. Історія Прітчард — хрестоматійна, насправді «Материнство — це єдиний та найкращий показник того, що неодружена жінка середнього класу закінчить банкрутством» (курсив мій).
Такі матері продовжують платити ціну, навіть коли їхні діти вже виросли. Енн Крітенден зазначає: через те що безробітні мами з дітьми не отримують соціального забезпечення по виплаті кредитів або доступ до інших привілеїв соціальної безпеки, материнство — це «єдиний найбільший чинник ризику{153}, що призводить до злиднів у старості».
Жінки, у яких є привілей взяти перерву або вибрати більш гнучкий графік, щоб доглядати за дитиною, можуть відмовитися від підвищення та блискучих мрій, які супроводжували їх під час навчання в коледжі, університеті та на роботі. Бідні жінки, які одночасно виконують ролі і доглядальниці, і годувальниці, переживають набагато серйозніші випробування, шукаючи відповіді на запитання, як їм прогодувати сім’ю. Часто вони втрачають будь-яку надію на втечу від бідності, у якій вони виросли, та можливість забезпечити краще життя для своїх дітей. Хоча у цих жінок не подібні життєві досвіди, кожна платить свою ціну заради любові до тих, хто потребує опіки.
Недооцінювання догляду за дітьми — це корінь глибокої проблеми, яка призводить до деформації та дискримінації у багатьох сферах американського суспільства. Коли ми розплющимо очі та змінимо фокус з жінок та роботи на змагання та догляд, тоді зможемо побачити нові рішення й нові варіанти, що відкриють двері розвитку та змінам.
Перші дні жіночого руху, який ми знаємо як «емансипацію жінок» на початку 1970-х, були частиною масштабнішої соціальної революції 1960–1970-х років. Гаслом жіночого руху було «визволення» від стереотипів, обмежень, п’єдесталів, дискримінації, сексизму, утиску, бюстгальтерів та корсетів — усього, що визначало упереджені ролі для жінок. Молодь хотіла бути вільною від запровадженого в 1950-х конформізму з його сірими костюмами, ідеальними дружинами та нескінченною кількістю мартіні Mad Men. Афроамериканці хотіли бути вільними від офіційної спадщини рабства. Сполучною ланкою була революція рівності, справедливості, миру і, понад усім, рівні права перед законом.