Питання, як поєднати догляд за дітьми й особисті прагнення — спільне для нас обох. Заперечувати подібність цього досвіду — це заперечувати однакові цілі жінок з нижчим рівнем доходу. Кожна з нас має прагнення в галузі освіти та професійному житті, але також ми хочемо бути з тими, кого любимо. Кетрін Роттенберг та інші мають рацію, проте, коли ми зосереджуємося на рівновазі між роботою та життям, найперше маємо на увазі жінок, у яких є професійна кар’єра. «Баланс» — це розкіш, натомість рівність — необхідність.
Коли ми припинили говорити про рівновагу між роботою та життям і почали говорити про дискримінацію стосовно опіки та догляду за дітьми, то побачили світ по-іншому. Ми помітили зв’язок між мамою з гнучким графіком у декретній відпустці, якій доручають менш цікаві завдання для менш важливих клієнтів, та відмовою роботодавця надати лікарняні дні та вихідні або ж будь-який гнучкий графік для працюючої мами (чи тата) в першу чергу. В обох випадках відбувається дискримінація працівника, який може доручити комусь догляд за своїми дітьми. Та в обох випадках роботодавець припускає, що неможливо одночасно справлятися з домашніми обов’язками й бути хорошим працівником. Але чому так має бути? Найменше, що ми можемо зробити, — це примусити роботодавців обґрунтувати це припущення.
Також ми спостерігаємо дискримінаційне припущення, яке вклали в наш світогляд, що роки, які жінка витрачає на догляд за іншими, утворюють нездоланну прірву в її резюме. Крім того, цей провал налічує сотні мільйонів додаткових неоплачуваних годин{160} роботи вдома по всій країні щороку в нашому національному ВВП. В обох випадках ми дотримуємося думки, що робота з догляду — це не та робота, що має значення, незважаючи на те, що вона має важливе значення для благополуччя літніх і хворих людей та формування інтелекту й дорослішання молодих. Ми також не вважаємо, що це може якимось чином бути корисним для самих доглядальників, навіть якщо в певних обставинах це цінний і бажаний досвід.
У результаті материнство стає лиховісним, у 1985 році економістка Ненсі Фолбр назвала це «зубожінням материнства»{161}. Через тридцять років, у 2012 престижний Russell Sage Foundation опублікував{162}, скільки коштів Сполучені Штати виділяють на догляд за дітьми і якої політики дотримуються у цій справі. Фолбр та її колеги відзначають, що сім’ї з низьким рівнем доходу страждають від нестачі державних субсидій на догляд за дітьми. Вони, як правило, мають більше дітей, ніж сім’ї з високим рівнем доходу, що передбачає одночасно й вищі потреби з догляду й необхідність більших доходів. У той же час, «з невисокою зарплатнею та незначними заощадженнями» їм набагато важче впоратися з особливими потребами похилих або хворих членів сім’ї. Поки матерям платять менше й рівень їхніх доходів знижується, це має більший вплив{163} на сім’ї, яким немає з чого почати.
У нашому новому словнику покарання за материнство — це яскравий приклад дискримінації щодо тих, то доглядає за близькими, упередженість, яка впливає на рівень доходів. Хоча наслідки мають набагато гірший вплив на бідних жінок. Зубожіння материнства на нижчих щаблях рухається паралельно й на верхніх щаблях. Якщо ми по-справжньому цінуємо догляд, який був не тільки необхідним, але й важливим, корисним і важким, ми докладемо всіх зусиль, щоб пристосувати його до працівників й підтримати, і це базуватиметься не на наших припущеннях, а на їхніх результатах.
Американські жінки середнього класу розриваються між конкуренцією на роботі та домашніми обов’язками, що проявляється у два протилежні способи. Коли сім’ю забезпечують не дві людини, а одна, яка має ще й доглядати за рідними, у таких родинах зазвичай мало радощів. Уорен та Тьягі дослідили руйнівну дію «пастки двох доходів» серед американських сімей середнього класу, показавши, що жінки, які виходять на роботу протягом останніх сорока років, втрачають підстраховку, яка дозволяла традиційній сім’ї з одним годувальником пережити фінансові невдачі. «Мати, яка сидить удома{164}, була основною гарантією сім’ї від безробіття та неплатоспроможності»: у разі, якщо батько втратить роботу, мати все одно могла вийти на роботу й підтримувати сім’ю. Проте, коли обоє батьків працюють і сім’я залежить від двох доходів, які є основними, у родини вже немає такої підстраховки на випадок кризи.