На думку Уорен та Тьягі, не потрібно змушувати матерів залишатися удома: ці матері працюють, бо забезпечення сім’ї є справою обох батьків. Ідеться про те, щоб підкреслити, яким чином мати чи батько, які вдома не сидять, забезпечують істотну економічну цінність для суспільства. Це страхувальник та помічник у догляданні, який здатний поспішити на допомогу, коли інший член сім’ї захворіє або похилого родича потрібно буде відвезти до лікарні чи врівноважити чекову книжку. Те, що ми, як і суспільство, ставимо заробляння грошей понад опіку над іншими, робить нас сліпими щодо справжньої ціни. Ми забуваємо, що більша кількість грошей насправді не може замінити опіку.
У сім’ях середнього достатку, де обоє батьків намагаються вижити на одну зарплатню, дохід, імовірніше, буде приносити батько, а не мати. Я попросила Pew Research опрацювати дані{165}, і Річард Фрай, старший науковий співробітник, дослідив, що серед пар із середнім доходом, де працював хтось один, 70 % годувальників — це чоловіки.
Проте ці цифри поступово змінюються, оскільки кількість робочих місць у традиційних для жінок галузях збільшується, натомість у чоловічих галузях — зменшується.
У містах по всій країні, де зникли робочі місця для чоловіків на виробництвах, пристойну роботу можна знайти переважно в галузі освіти та охорони здоров’я. Така робота пов’язана з доглядом: годування та підтримка немовлят, хворих та літніх людей. Традиційно, такі роботи ми цінуємо нижче, і платять за них менше, ніж за роботи, які належать до конкурентного сектору економіки. Школи та лікарні — некомерційні установи, а тому не належать до конкурентного сектору, вони стають місцем роботи жінок.
Ця закономірність існуватиме ще довго. Як я вже зазначала у другому розділі, книги Хони Разін «Кінець чоловіків» та Лізи Манді «Багатша стать» зображають, як економіка переорієнтовується з промисловості через обслуговування та інформацію на просування традиційно «жіночих» навичок{166}, на зразок соціальної кмітливості, відкритого спілкування та навіть уміння сидіти на місці. Разін проаналізувала тридцять професій, які, за прогнозами, будуть постачати найбільшу кількість робочих місць протягом наступного десятиліття, й прийшла до висновку, що «жінки будуть домінувати у двадцяти професіях{167}, серед яких будуть догляд за хворими, бухгалтерський облік, медична допомога вдома, догляд за дітьми та приготування їжі».
У мене був досвід, пов’язаний з цим феноменом, кілька років тому, коли Енді раптово захворів у Лондоні й потрапив до лікарні. Коли його перевели в окрему палату, я глянула на графік догляду за хворим і подумала, що він виглядає протилежно до графіка корпоративного управління. Серед двадцяти медсестер — усі жінки, за винятком трьох чи чотирьох чоловіків (і жоден з них не мав британського походження). Моє нещодавнє знайомство з американською системою охорони здоров’я виявило подібні закономірності. Лише близько 9 % санітарів у США — чоловіки{168}, а це 330 000 осіб порівняно з 3,2 мільйонами жінок-медсестер. Враховуючи, що в нас хронічна нестача працівників цієї професії.
Ці статистичні дані чітко показують, що карта середнього класу була змінена жінками, які відмовилися від своєї традиційної ролі доглядальниці у зв’язку з економічною необхідністю мати двох годувальників для підтримки сім’ї середнього класу. Чоловіки перестали виконувати свої традиційні ролі годувальників, але залишилися неготовими та неспроможними працювати у сфері догляду. Якби догляд за іншими почали цінувати й належно оплачувати, це могло б стати більш привабливою роботою для чоловіків та допомогти зміцнити середній клас.
Зосередження на догляді, як і на конкурентній боротьбі, допускає можливість, що білі жінки, особливо з вищого класу, почують голоси інших небілих жінок. Протягом багатьох поколінь для афроамериканок догляд та заробляння грошей перебувають на одному місці. Вони звикли заробляти собі на життя або підтримувати власні сім’ї, піклуючись про інших людей. Як пише Лонні О’ніл Паркер: «Суспільство ніколи не докладало зусиль{169}, щоб чорна жінка зосталася вдома й піклувалася про своїх дітей. Вона завжди працювала, і її робота ніколи не існувала окремо від материнства».
Жоден афроамериканський мислитель чи письменник не може говорити про афроамериканських жінок відокремлено, крім Тейгі Сміт, письменниці та продюсерки новин, яка підкреслює заяви Елісон Вульф, що фемінізм для елітних жінок поглибив «гендерний розподіл» у цілому: