Я проголосила себе вуманісткою{170}, коли зрозуміла, що фемінізм білих жінок насправді не стосується моїх потреб, доньки чорної, одинокої робітниці на дому. Я відчувала, що історично білі жінки тяжко працювали, щоб визволитися з-під ярма домашньої роботи та догляду за дітьми, в той час як жінки інших кольорів шкіри мили їхні кухні та піклувалися про їхніх дітей. Коли я усвідомила, що фемінізм значною мірою звільнив білих жінок за рахунок жінок інших кольорів шкіри, я принципово не змогла називати себе феміністкою.
З цієї точки зору, бути спроможним залишитися вдома та виховувати своїх дітей — це інший вид визволення. Праця багатьох афроамериканських феміністок насправді пропонує сильний, позитивний та утверджуючий погляд на материнство. Вони зображують материнство як джерело сили, а не покарання, що дає можливість відмовитися від негативних стереотипів, а не приймати їх. Афроамериканські письменниці Гвендолін Брукс, Маріта Голден та Еліс Вокер описують способи, якими дитина наділяє жінку «внутрішньою силою{171}, щоб говорити, бути почутою та висловлювати почуття».
Вокер пише про це у своїй сильній ритмічній прозі:
Не моя дитина скаже мені{172}: в мене немає жіночності, яку білі жінки повинні підтвердити. Не моя дитина скаже: у мене немає прав, які чорношкірі чоловіки мали б поважати. Не моя дитина очистить моє лице від його-історії та її-історії, щоб залишити мою-історію-таємницю. Моя дитина любить моє лице і закарбує його на кожній сторінці, якщо зможе, як і я любила лиця моїх батьків понад усі інші... Ми разом: моє дитя і я. Матір та дитя, але насправді сестри, проти всього, що позбавляє нас усього, ким ми є.
Піклування тут постає джерелом сили, росту та самореалізації як для того, хто піклується, так і для особи, про яку піклуються. Дитина дає матері/батьку почуття гідності та мети, а матір/батько дає дитині надію на краще майбутнє.
Звичайно, я не можу говорити за небілих жінок, я лише можу спробувати почути їх. Багато хто походить з культур, де наголос на сімейних зв’язках набагато більший, ніж у білій англо-саксонській протестантській культурі. Оскільки в Сполучених Штатах багаточисленне латиноамериканське населення, то, наприклад, догляд за великими сім’ями, що посідає значне місце в латиноамериканській культурі, мав би стати суттєвою частиною американської культури також. Афроамериканська культура теж робить великий наголос на піклуванні за родичами, а не лише за близькими членами сім’ї, як це заведено у культурі білих.
З часом догляд буде цінуватися значно вище, як робота, яку традиційно виконували небілі жінки, і це прочинить двері багатьом новим дискусіям. Звісно, вони будуть різними. Але принаймні вони допоможуть нам відмовитися від переконання, що досвід білих заможних жінок Америки — це еталон фемінізму.
Одинокі люди теж потребують балансу. Кейт Болік, авторка книжки «Незаміжня жінка: творення власного життя» зазначила на сайті Atlantic, що ви працюєте в офісі незалежно від сімейного та гендерного статусів і «повертаєтеся додому дуже пізно{173}, не займаєтеся спортом і витрачаєте багато грошей на посередньої якості їжу, ви щоразу повільно помираєте під час довгого й безглуздого засідання». Мій колишній студент, що працює у дипломатичній службі і є неодруженим, відзначив, що його одружені колеги боролися з останніх сил, щоб не отримати підвищення на складні, непевні посади, які не передбачали асистента. «Хоча перед одинокими людьми{174} не стоять сімейні вимоги, це не означає, що ми йдемо на менші жертви або ж отримуємо задоволення від таких посад», — написав він.
Що стосується догляду та неодружених людей, то існує кілька різних думок. По-перше, чимало неодружених чи бездітних відчувають образу, коли їх ігнорують у розмовах на тему роботи-сім’ї, оскільки всі звикли вважати, що піклування стосується лише батьків. Але ми любимо і піклуємося про різних людей у нашому житті й наших великих чи маленьких сім’ях. Знайти час, щоб побути з другом, який лікується чи помирає від раку, має бути так само важливо або важливіше, ніж відвідати футбольну гру вашої дитини.
По-друге, існує переконання, що люди, які не мають сім’ї, не мають причин хотіти йти додому. Але навіть з точки зору продуктивності, вони працюватимуть краще, якщо відпочинуть і отримають заряд. Піклування теж має багато сторін. Піклування про членів вашої спільноти: церкви, храму, мечеті, організації YMCA, місцевого магазину, малої ліги, організації великих братів та сестер та багато інших займає інше, але не менш важливе місце в спектрі піклування, як і сімейні обов’язки.