З протилежного боку життя, освічені доглядальники можуть подовжити й покращити життя покоління, яке минає. Головна ідея книжки Атула Гаванде «Будучи смертним» полягає в тому, що ми ставимося до літніх людей так само, як і до дошкільнят, зосереджуючись більше на їхній безпеці, ніж на самостійності. Уявіть, як це важко втратити самостійність наприкінці життя, натомість віддати під повний контроль іншого ваш прийом їжі, час сну та іншу активність. Хороших доглядальників літніх людей вчать розуміти фізіологію та психологію старіння, а тому вони можуть вплинути на те, як ми закінчимо життя, так само, як і доглядальники дітей впливають на його початок.
Керен Браун Вілсон, одна із творців концепції співжиття з підтримкою, вказує на те, що підтримувати людей у тому, що вони хочуть робити{187}, починаючи від самостійного вбирання та приймання їжі, закінчуючи читанням, набагато важче, ніж робити це для них. Кожен, у кого є малі діти, це знає! Будь-яка людина може виконувати фізичну роботу, піклуючись про інших. Проте догляд (неможливий без певного знання та досвіду) дає змогу людині, про яку піклуються, розвиватися та займатися тим, що вдається на цьому етапі життя.
Побутує думка, що піклування спрямоване на інших, у той час як змагання стосується перемоги й просування себе. Це дуже обмежена й вузька точка зору. Насправді піклування — дослідження та розвиток такої сторони особистості, яка розкривається тільки у зв’язку з іншою людиною, а не в момент змагання з нею. Піклування має свої винагороди, як і змагання, але вони інші. Коли ви віддаєте — ви отримуєте.
Елісон Стівенс, журналістка із Вашингтона, написала коментар на те, як Беті Фрідан, доглядаючи за дітьми, описувала ці обов’язки як нескінченну нудьгу, постійне миття підлоги та чищення зубів. Для Стівенс материнство, без сумніву, складалося з великої кількості важкої роботи та нудних занять, «але також і зі сміху{188}, сонячного світла, катання на гойдалці та здивувань». Це найкращі речі, які може запропонувати життя. Частину «здивувань» Елісон поміщає у книжку «Філософське дитя» й описує здатність дітей «досліджувати реальний світ та всі інші можливі світи», властивість, яку ми пов’язуємо з геніальністю.
Навіть після всіх зусиль, пов’язаних зі спробами стягнути хлопців-підлітків з ліжка вранці, добре їх нагодувати та переконати їх менше засуджувати все навколо, коли мій старший син вступав цього року до коледжу, я ледве стримувала сльози. Те, що він пізно вночі випросив у мене молочний коктейль, усупереч правилам не їсти в ліжку та з’їв величезну вечерю, зрештою ні про що особливе не говорить, але такі моменти я ціную, бо знаю, що вони більше ніколи не повторяться. Слухати, як мій молодший син щовечора сперечається із чоловіком щодо гри на фортепіано, може набриднути, але потім мене раптом охоплює дивовижна думка, що ніхто в домі, крім нього, не здатен створити такої гарної музики.
Недільні вечері були ще одним невеликим і приємним ритуалом. За останні кілька років, з огляду на підліткові графіки хлопців та мій переїзд до Вашингтона, було надзвичайно важно знайти кілька днів на тиждень для вечері.
Але мені зазвичай вдавалося готувати в неділю, і діти нічого більше не планували. Я зовсім не домогосподарка, швидше навпаки, категорично відмовляюся вчитися готувати їсти, шити чи прасувати. Але запланувати та приготувати щось смачненьке або організувати свято для нашої сім’ї дає мені глибокий душевний спокій.
Не менш цінним для матері є можливість звільнитися від усіх своїх заборон. Пам’ятаю одну сімейну вечерю кілька років тому, коли Енді встав і витяг щось із холодильника. Він відчинив двері холодильника, а потім швидко їх зачинив. Повернувся до хлопців, яким тоді було приблизно чотири й шість, й театрально промовив: «Там тигр!» — на їхнє превелике задоволення. Я говорю зараз про мого гіперраціонального чоловіка-професора, який клеїть дурня, показуючи себе з того боку, про який ніхто у світі більше не дізнається. Дженіфер Сеньйор описує це найкраще: радість дуріти з дітьми «дозволяє нам відпочити від етикету{189} та звільняє від заборон, дозволяє нашій свідомості та здатності підпорядковуватися правилам заховатись. Протягом кількох блаженних моментів наша підсвідомість пливе в потоці».