Усі риси, які перелічує Мейєроф, пов’язані між собою. Якщо чесність потребує відваги, то відвага — довіри. Основою довіри є смиренність та надія, смиренність прийняти власні обмеження. Я думаю, що цей аспект піклування проявляється у частих розмовах із синами про гаяння часу. Мій батько завжди все відкладає, він постійно зі сміхом говорить: «Не роби те, що роблю я, роби, те, про що я говорю», закликаючи мене піти на роботу, а сам у той час продовжує читати газету. Зараз на його місці я, коли прошу синів почати раніше і не відкладати їхні проекти до останньої хвилини, добре знаючи, що наді мною постійно маячать дедлайни.
Смирення також означає прийняти те, що ви зробили все, що могли, проте у разі нестачі надії, це надихне нас повірити, що ми завжди можемо зробити трохи краще сьогодні, ніж ми зробили вчора, і якщо ми будемо просто намагатися, то все буде добре. Як часто я відчувала, що в мене вже опускаються руки, бо намагалася втокмачити своїм дітям, чому так важливо для них вчитися чи зосереджуватися або ж бути чуйними один до одного! Скільки разів думала про себе, що необхідно лише надіятися та вірити. І якщо намагатимусь, продовжу повторювати та наполягати, то якось воно вирішиться.
Більш загально, чесноти, пов’язані з піклуванням про інших, вчать та будують нас. Колумніст New York Times Девід Брукс зазначив, що з їхньою допомогою «виростає характер»{201}. Я найбільше захоплююсь людьми, у характері яких проявляється цілісність, моральність, цілеспрямованість, сила та відвага. Це те, що необхідно глибоко шукати в критичні моменти кар’єри: коли я вирішила не працювати на велику юридичну компанію, а спробувати себе у викладанні, подивитися, чи вдасться мені стати професоркою права, я мала вигляд незвичайної кандидатки; коли прийняла пропозицію Гілларі Клінтон бути директоркою з планування політики, хоч досі не працювала в уряді; коли змінила університет — прекрасний, безпечний світ тимчасовості та довгих літніх канікул на роботу, яка подобається, але яка повна невизначеності, пов’язаної з управлінням молодою організацією.
Моя суперницька сторона, безумовно, брала участь у прийнятті тих рішень, але, роздумуючи над тим, що написав Мейєроф, бачу міцний зв’язок між піклуванням про людей, яких люблю найдужче у світі, та піклуванням про ідеї та ідеали, які сформували чимало моїх професійних рішень. Також можу без застережень додати, що візьму на роботу будь-кого, хто має всі або більшість рис, які Мейєроф зарахував до основних, пов’язаних з піклуванням. Крім того, будь-який керівник, у якого немає хоча б кількох із цих рис, не буде твердішим, сильнішим чи кращим, а просто поганим босом.
Тут, у Сполучених Штатах, ми робимо великий акцент на заробітку грошей. Ми платимо значно менше за будь-яку роботу, пов’язану з дітьми. Меган Гуннар, психологиня, що спеціалізується на дошкільній освіті, зазначає, що американці платять вихователям, тим, хто стимулює молоді мізки, стільки ж, скільки й тим, хто «паркує машини{202}, вигулює псів, перевертає бургери та змішує напої».
Ми «платимо» людям не лише в межах грошей, але й у межах соціального престижу. Проведіть власний експеримент. Відвідайте коктейльну вечірку й розкажіть одній частині людей, яких зустрінете, що ви інвестор. Іншій частині представтеся вчителем і засічіть, скільки часу потрібно буде вашому новому знайомому, щоб відвернутися чи подивитися через ваше плече, аби поспілкуватися з кимось більш впливовим.
І справді, ми отримуємо те, за що платимо: неякісну державну освіту найнижчого рівня серед розвинених промислових країн. Подивіться, що відбувається на вищому рівні. У Фінляндії, країні, яка займає чільне місце за всіма міжнародними освітніми показниками, вчителювання вважається престижною професією. Щоб стати вчителем у Фінляндії, необхідно вступити в один із педагогічних коледжів, куди так само важко потрапити, як і в Массачусетський технологічний інститут. Якщо, наприклад, ви хочете вчителювати філологічні науки, то повинні здати складний екзамен з літератури. Кількість фінських випускників, що стають вчителями, така ж, як і випускників інших спеціальностей по всій країні. На відміну від Фінляндії, в американських педагогічних коледжах немає вступних вимог, тому наша країна щороку випускає у два з половиною рази більше вчителів, ніж потрібно, а потім платить їм менше, ніж випускникам інших спеціальностей.
Найбільших успіхів у підвищенні соціального престижу професії вчителя досягла некомерційна організація Венді Копп Teach for America. Їй вдалося цього досягти{203} шляхом суворого відбору. Таким чином, за кілька років стати членом організації Teach for America так само важко, як і студентом Асоціації університетів Ліги плюща. Людська природа однакова і в Америці, і в Фінляндії: вищі стандарти дають більший престиж. Але атмосфера відбору та успіху не поширюється на кар’єру вчителів.