УЧИТЕЛЬ: Ви, молоді, все ж таки налаштовані лише на споживання життя... факт, сумний факт... а хто ж буде страждати на цьому світі?..
СТАРИГАНЬ І: Власне, пане вчитель.
УЧИТЕЛЬ: Які у вас плани на майбуття?
СТАРИГАНЬ І: Я готуюся вивчати китайську мову.
УЧИТЕЛЬ: Чудово... а скільки вам років?
СТАРИГАНЬ І: Вісімдесят...
УЧИТЕЛЬ: Чудово, юначе, пам’ятай: нагинай гілляку, доки молода. Більше запитань немає.
Старигань І займає своє місце поряд із товаришами. Хор Стариганів знову сидить під стіною в повному складі.
УЧИТЕЛЬ: Ага-а-а (пригадав), скажи мені ще, за що ти любиш Шопена.
СТАРИГАНЬ І: Шопен сховав гармати у квітах, пане вчитель, і вславив ім’я Польщі у світі.
УЧИТЕЛЬ: Авжеж, але що ти відчуваєш, коли слухаєш його музику з дня на день, упродовж усього року?
СТАРИГАНЬ І: Відчуваю глибоку вдячність до композитора.
УЧИТЕЛЬ (хитає головою): Ну як можна говорити про те, що наша молодь цинічна і байдужа!
Герой підводиться. Киває пальцем на Учителя.
ГЕРОЙ (простягає до Учителя руку з розчепіреними пальцями): Що це таке, пане вчитель?
УЧИТЕЛЬ: Рука.
ГЕРОЙ (зібгає пальці): А це?
УЧИТЕЛЬ: Кулак.
ГЕРОЙ (затискає і розчепірює пальці): Рука, кулак, рука, кулак, рука, кулак. Рукою можна вбити, задушити, написати вірш або рецепт, можна пестити (гладить Учителя по щоці. Бере яблуко в руку.) Що це таке?
УЧИТЕЛЬ: Яблуко.
ГЕРОЙ (показує ґудзик): А це?
УЧИТЕЛЬ: Ґудзик.
ХОР СТАРИГАНІВ: Гуано
гума
гусляр
Гватемала
гуменний
гутаперча
гуляш
гумно
ґуля
гульден
Ґустав
ґудзик
Хор Стариганів несподівано обриває... Замовк, мов громом уражений. До кімнати зайшла Секретарка. Це та сама особа, що грала на початку Голос Із-під Ковдри. Крізь обтислу сукню або штанці видно круглі сіднички. Хор Стариганів витріщається... Секретарка сідає на ліжко. Розгортає папку з документами.
СЕКРЕТАРКА: На підпис, пане директор.
Герой мовчки підписує вказівним пальцем паку документів.
ХОР СТАРИГАНІВ: Дай насолод отих, що не ведуть до втрати,
Бо прийде час, і ти не зможеш вже давати.
Поморщиться лице, й у відблиску свічада
Уздриш себе таку, що будеш ти не рада.
СЕКРЕТАРКА (сміється): Обожнюю Кохановського.
ХОР СТАРИГАНІВ:
Не втікай, подумай лиш, що коти старіші,
Кажуть, то хвости у них робляться твердіші.
І дуплавий дуб хоча й жовкне в дні осінні
Не зігнеться, а стоїть, бо міцний в корінні.[3]
СЕКРЕТАРКА: Якийсь журналіст стоїть під вікном, просить інтерв’ю.
ГЕРОЙ: Завтра.
СЕКРЕТАРКА: Він чекає з того року, розумієте, пане директор, у наш час на першому місці оперативність інформації, агенції чекають найновіших відомостей, новин, цікавинок...
ГЕРОЙ (до Учителя): Даруйте, я дуже зайнятий.
Учитель підводиться. Уже в дверях обертається.
УЧИТЕЛЬ: Ще одне маленьке запитання. Чи могли б ви позичити мені сто злотих? Ні?.. «Чао! Бамбіно!» (виходить разом із портфелем і бородою).
СЕКРЕТАРКА (позіхає. Потягається): Я така стомлена, сонна. Піду до ліжка (залазить у ліжко і вкладається спати).
Через кімнату проходять килимом кілька осіб. Якийсь чоловік із портфелем. Молода пара. Хлопець і Дівчина. Зупиняються, оглядаються, цілуються міцно і довго. Двоє жінок середнього віку говорять на ходу: «м’ясо, м’яса, в м’ясі, з м’яса, о, м’ясо, з м’ясом, без м’яса». Проходять.
Входять батьки Героя. Мати прикладає пальця до губ. Стають над ліжком. Батько зиркає на годинник.