БАТЬКО: Так, це найліпший момент!
Мати дивиться на Батька по-змовницькому.
БАТЬКО: Бачиш, Владику... ми мусимо поговорити про певні...
МАТИ: Тадеку...
БАТЬКО: Бачиш, Тадеку, я хочу поговорити з тобою сьогодні як чоловік із чоловіком. Що ж, роки летять... Ти, мабуть, помічав певні тривожні зміни в своєму організмі. Борода в тебе стає жорстка й густішає, волосся на голові випадає, голос грубшає... Деколи ти, напевно, бачиш... сни, а коли прокидаєшся, то думаєш про... гм... різні речі...
МАТИ (зворушено): Пам’ятаєш, Корнелю, ми ще не так давно показували йому віконце, через яке бузько вкинув його до нашої оселі?.. Бідолашні ми, матері...
БАТЬКО: Бачиш, дитино, метою життя є продовження роду. Найпервіснішим способом продовження роду є безстатеве розмноження. Розмноження відбувається через поділ або брунькування. Організм ділиться зазвичай на дві частини або на ньому розвивається щось схоже на бруньку, яка за деякий час відпадає, створюючи новий індивідуум.
МАТИ: Ти ніколи не розповідав мені про це...
БАТЬКО: Широко відоме безстатеве розмноження в попелиць. Не менш цікавий партеногенез інфузорій.
ХОР СТАРИГАНІВ: Козел
козлик
козеріг
козодій
купа
купала
куприк
БАТЬКО (дивиться на годинник): Не варто чекати деталізованого опису зовнішньої любовної механіки в усіх видів тварин. Це забрало б купу часу і, зрештою, було б обтяжливо і нецікаво. У цвіркунів самець має звуковий апарат, натомість самицю обдаровано органом слуху, який міститься на задніх ногах. Так само в коників-стрибунців, — у них також лише самець може видавати звуки. Чи є ті звуки покликом кохання?
МАТИ: Не знаю.
БАТЬКО (дивиться на годинник): Кому в дорогу, то́му пора... Найкраще, Вацеку, щоб ти не думав про дурниці.
Батько схиляється над сплячим Героєм, цілує його в лоба. Батьки виходять.
ГЕРОЙ: Шкода, що ти спала. Батько розповідав тут цікаві речі.
СЕКРЕТАРКА: То в тебе є батько?! Як це дивно.
ГЕРОЙ І МАТИ:
СЕКРЕТАРКА: Ха-ха-ха-ха (тобто сміється).
ГЕРОЙ: З чого ти смієшся?
СЕКРЕТАРКА: Не можу уявити тебе у вигляді ембріона. То ти був отакенький, як мій пальчик?!
ГЕРОЙ: Отакенький...
СЕКРЕТАРКА: А потім ссав грудь?
ГЕРОЙ: Мене годували з пляшечки.
СЕКРЕТАРКА: І клав купки, маленькі жовті купочки, в пелюшки... А вуса? Коли в тебе виросли вуса, борода?...
ГЕРОЙ: У понеділок.
СЕКРЕТАРКА: О, яким грубим голосом говорить мій півник...
ГЕРОЙ: Бідолашний Батько...
СЕКРЕТАРКА: Бідолашний?! Розкажи мені про свого старого.
ГЕРОЙ: Якби мій батько
був капітаном корабля
єпископом
якби він мав шаблю зірку стрічку
престол корону
якби він відкрив Америку
підкорив вершину
якби він словом
відрізнявся б хоч трохи
від інших сірих людей...
СЕКРЕТАРКА: Золотце, люди не бувають сірими!
ГЕРОЙ: ...якби він відрізнявся
від цих звичайних сірих людей
якби він був людожером
Лоллобриджидою
космонавтом.
Але він був дрібним чиновником
у провінційному містечку
таким як я
як ти
як ми усі.
Такі люди відходять швидко. Про них забувають. Ви вийдете звідси й забудете про мене. Правда? Починаєте забувати вже.
Секретарка бере в руку яблуко.
ГЕРОЙ: Коли я був малим хлопчаком, то мріяв про те, щоб стати пожежником. Хотів мати лискучу каску, пас, сокирку. Уявляв, як виношу з їдкого диму знайому дівчинку, як усі дивуються мені, дякують, припинають медаль. Я бігав подвір’ям, розкинувши руки (Герой розводить руки і гучить, як двигун), і тоді мені здавалося, що я літак і льотчик. А ще я був малим жереб’ятком... Коли почав ходити до школи, мої мрії змінились — я хотів бути мандрівником, мільйонером, поетом або святим.
СЕКРЕТАРКА: А тепер?
ГЕРОЙ: Тепер я завжди є собою. Я так довго мандрував, поки дійшов до себе...
СЕКРЕТАРКА: До себе? І як воно виглядає? Що там є?
ГЕРОЙ: Нічого. Усе назовні. А там — якісь обличчя, дерева, хмари, померлі... та це все лише пропливає крізь мене. Обрій щоразу вужчий. Я найкраще бачу, коли заплющую очі. Із заплющеними очима я бачу кохання, віру, правду...
СЕКРЕТАРКА: Я не розуміюся на цьому.
ГЕРОЙ: Еге ж, так воно є...
СЕКРЕТАРКА (подає Героєві яблуко): З’їси... Спокусися... Заснув... Чоловіки страшенно дитинні. Постійно прагнуть до чогось, а коли досягнуть мети, впадають у розпач. Квапляться, нищать себе. У них ніколи не дозрів би плід. Вони неуважливі. Жоден із них не вбереже плід упродовж дев’яти місяців. Як добре, що це ми виношуємо й народжуємо життя... Вони природжені абстракціоністи. У цьому є смерть.