Секретарка сідає на ліжку. Всміхається, надкушує яблуко.
ХОР СТАРИГАНІВ (голосно): Хто дитям у колисці відчухрав голову Гідри...
СЕКРЕТАРКА: Тс-с-с... тихше...
ХОР СТАРИГАНІВ (декламує пошепки): Той замолоду задушить Кентавра,
Жертву у пекла видере,
До неба піде по лаври...
СЕКРЕТАРКА: Облиште його!
Хор Стариганів складає стільчики й навшпиньки залишає кімнату. Секретарка розглядає себе у люстерку. Кімнатою проходять якісь люди. Одні квапляться, інші йдуть повільно. Пожвавлено розмовляють, читають газети, прикликають дітей, вітаються й кланяються один одному. Молоді хлопець і дівчина цілуються, йдуть далі. Входить Журналіст. Проходить кімнатою, повертається. Роззирається, ніби шукає квартиру, незнайомий будинок. Заходить углиб кімнати, зупиняється біля ліжка, на якому спить Герой. Секретарка не зважає на Журналіста. Бере попідруч якогось випадкового перехожого й виходить із кімнати.
ЖУРНАЛІСТ (закурив сигарету. Походжає кімнатою. Гасить сигарету. Хапає Героя за плече): Пане, пане!
Герой видає незрозумілі звуки.
ЖУРНАЛІСТ: Прокиньтеся, це я.
ГЕРОЙ (сідає на ліжку): Що?! Хто?!
ЖУРНАЛІСТ: Це я, мушу поставити вам кілька запитань.
ГЕРОЙ: Ви? Мені?!
ЖУРНАЛІСТ (витягає з кишені записник): Секретарка, мабуть, згадувала...
ГЕРОЙ: Ви з преси? Не бачили це яблуко?
ЖУРНАЛІСТ: Ні.
ГЕРОЙ: А може, ви з’їли це яблуко?.. З дерева пізнання добра і зла?
ЖУРНАЛІСТ (сміється): Ні, я не їв.
ГЕРОЙ (замислюється): Ви здатні й не на такі речі...
ЖУРНАЛІСТ: Я хочу порозмовляти з вами серйозно. З приводу новорічних свят наша агенція хоче опублікувати кілька інтерв’ю зі знаменитостями, а також зі звичайними...
ГЕРОЙ: ...простими.
ЖУРНАЛІСТ: ...авжеж, простими громадянами.
ГЕРОЙ: Ну?
ЖУРНАЛІСТ: Чи можна дізнатись, яка у вас мета у житті?
ГЕРОЙ: Я вже досягнув її, і нині мені складно сказати...
ЖУРНАЛІСТ: А ви задоволені тим, що живете?
ГЕРОЙ: Так... ні... так... власне, так.
ЖУРНАЛІСТ: А чому?
ГЕРОЙ: Та хіба ж я знаю...
ЖУРНАЛІСТ: А хто може знати?
ГЕРОЙ: Не знаю.
ЖУРНАЛІСТ: А чого ви ще хочете досягнути?
ГЕРОЙ: Ну... в мене є всякі плани, я хотів би, звісно... насправді...
ЖУРНАЛІСТ (записує. Розмірковує, несподівано кидає запитання): Які у вас політичні погляди?
ГЕРОЙ: У кого є політичні погляди о п’ятій ранку? Він здурів. Хоче, щоб я мав погляди на світанку! Треба вмитись, одягнутися, випорожнитися, почистити зуби, змінити сорочку, вдягти краватку, натягнути штани — й тоді погляди...
ЖУРНАЛІСТ: Розумію... Ви вірите у спасіння?
ГЕРОЙ: Так... ні... радше... до певної межі... кумедне запитання.
ЖУРНАЛІСТ: Якщо я не помиляюся, ви проста людина?
ГЕРОЙ: Так.
ЖУРНАЛІСТ: Ви знаєте, що у ваших руках доля світу?
ГЕРОЙ: До певної межі.
ЖУРНАЛІСТ: Що ви плануєте зробити, щоби зберегти мир на Землі?
ГЕРОЙ: Не знаю.
ЖУРНАЛІСТ: Ви усвідомлюєте, що в разі ядерної війни людство загине?
ГЕРОЙ (майже весело): Звісно! Звісно...
ЖУРНАЛІСТ: І що ви робите, щоб не допустити вибуху?
ГЕРОЙ (сміється): Нічого.
ЖУРНАЛІСТ: А ви любите людство?
ГЕОЙ. Ну, звичайно.
ЖУРНАЛІСТ: А за що?
ГЕРОЙ: Ще не знаю. Мені складно відповісти, лише п’ята ранку, зайдіть ближче до дванадцятої, може, я вже знатиму.
ЖУРНАЛІСТ (ховає записник до кишені): Небагато я тут довідався.
ГЕРОЙ: Ви запізно прийшли.
ЖУРНАЛІСТ: До побачення.
Герой мовчить.
Варіації тексту
Акт І
До кімнати входить хлопець у костюмі скаута. У нього довге волосся. (Говорить то грубим, то тонким голосом — наразі в нього період мутації.)
ДРУГ ДИТИНСТВА: Здоро́во, Дідеку, ти спиш? Ти що, забув, що нині сповідь у францисканців?
ГЕРОЙ: Я ще не склав список гріхів.
ДРУГ ДИТИНСТВА: Та які там у тебе гріхи? Їв шкварки у п’ятницю? Бевзю! От Нанек, здається, так потеліпав свого монашка в червоному каптурику, що аж зомлів. Ну, вилазь, не кисни в хаті.
ГЕРОЙ (не підводиться): Ти чув, що наш Бордель — в Америці?
ДРУГ ДИТИНСТВА: То законовчитель уже не викладає в нашій школі?
ГЕРОЙ: Ні, наш Бордельчик звіявся ще на початку війни...