ДРУГ ДИТИНСТВА: Про війну нічого не знаю, я ж помер у тридцять шостому році. Втопився.
ГЕРОЙ: То ти нічого не знаєш? Була Друга світова.
ДРУГ ДИТИНСТВА (сідає на стілець): Розкажи, як воно було.
ГЕРОЙ: У тебе багато часу?
ДРУГ ДИТИНСТВА: Дві–три хвилини.
ГЕРОЙ: Вистачить. Пам’ятаєш фабрику дротів? У п’ятницю, 1 вересня 1939 року, вранці туди впали перші бомби. Я йшов по газету. Якийсь хлопака кричав, що почалася війна. Другий копнув його в задок: «Не мели дурні, гівнюче!». Але за годину місто бомбардували. Наша вулиця згоріла. Потім усе це тривало ще кілька років. Була окупація. У травні сорок п’ятого війна скінчилася. Загинуло, здається, тридцять три мільйони людей.
ДРУГ ДИТИНСТВА: А що було з тобою?
ГЕРОЙ: Як і з усіма, всяке різне.
ДРУГ ДИТИНСТВА: То що, не підеш до францисканців? Піст же ж!
ГЕРОЙ: Сам не знаю.
ДРУГ ДИТИНСТВА: Заскоч завтра після служби до Казика.
ГЕРОЙ: Добре! Бувай!
Друг виходить.
До кімнати входить дуже Товста Жінка. Старша.
ТОВСТА ЖІНКА: Ви підглядали за мною. Сором. Такий молодий — і підглядає...
ГЕРОЙ: Двадцять три роки минуло відтоді, коли я побачив вас у воді, але тепер бачу, що ви вже вийшли з води.
ТОВСТА ЖІНКА (починає плакати; плачучи, тремтить і слізно говорить у ніс): Узяв мотоцикл, вихідний костюм, який я купила йому до весілля, три тисячі злотих готівкою і втік.
ГЕРОЙ: Хто від вас утік?
ТОВСТА ЖІНКА: Чоловік (плаче), а я заради нього все життя береглася від хлопів. Узяв мене такою, як матуся народила. Й така заплата за все. Погнав, як пес, за якоюсь сучкою до Закопане.
ГЕРОЙ: Ви заважаєте мені читати, ви ж бачите, що я читаю, еге ж? Бачите. То й сидіть тихо (читає, голосно й виразно).
Акт ІІ
Та сама кімната. Той самий Герой. Густий темний заріст на його обличчі виказує, що час минає. Герой сидить на стільці. Обличчя сховане в долонях. Хитає головою й говорить щось сам до себе. Чути поодинокі слова.
ГЕРОЙ: ...Бога... Боже... ножем... птахи... ні... ні... ні... страхи... віслюк.
До кімнати входить Офіціант, стає біля столу. Поводиться, як у ресторані.
ОФІЦІАНТ: Що бажаєте?
ГЕРОЙ (підводить голову, офіціант обертається до нього спиною): Меню!
Офіціант подає меню через плече, длубається зубочисткою у вусі.
ГЕРОЙ (читає й перекладає сам собі):
Iкра citrommal. Ікра mit Zitrone. Ікра з лимоном.
Húsleves tojással. Fleischbrühe mit Еier. Бульйон з яйцем.
Kacsapecsenye. Enterbraten. Печеня з качки.
A sаlátán nincs olaj es ecet. Салат без олії та оцту.
Pincér fizetek, Kellner, zahlen. Офіціанти платять.
ОФІЦІАНТ: Ви добре говорите угорською.
ГЕРОЙ: Трошки.
ОФІЦІАНТ: Вам подобається у нас?
ГЕРОЙ: Будапешт чудовий. Чудово розташований над Дунаєм.
ОФІЦІАНТ (постійно спиною до Героя): Ви тут у відрядженні? Інженер?
ГЕРОЙ: Ні. У мене, власне, інше заняття.
Кімнатою проходять двоє молодих дівчат у купальниках. Одна в чорному, друга в білому. У пакетах мають рушники, мило, книжки. Сміються.
ОФІЦІАНТ: У нас багато гарних жінок.
ГЕРОЙ: А куди вони йдуть?
ОФІЦІАНТ: Через ресторан можна вийти до басейну. Двадцять кроків. Чудовий басейн. Ви бачили?
ГЕРОЙ: Зграбні дівчата.
ОФІЦІАНТ: Ви нічого не сказали мені про свою професію, чим ви займаєтесь у нас?
ГЕРОЙ: Бачте, я деколи пишу.
ОФІЦІАНТ: Журналіст.
ГЕРОЙ: Чому ви мені докучаєте? Я казав, що деколи дописую до газет. Раз на рік... я...
ОФІЦІАНТ: Ну, сміливіше!
ГЕРОЙ (з розпачем у голосі. Кричить): Я поет, я — поет! Я — поет!!! (Герой сміється.) Я поет, я поет, я... (Герой плаче.)
ОФІЦІАНТ (обертається. Дивиться на Героя. Показує на нього пальцем і виразно мовить): Він поет. Усе розкрилося.
До кімнати знову входять дівчата в купальниках. Розстеляють барвисту підстилку на підлозі. Лягають на неї і засмагають. Хвицяють ніжками, наспівують, заходяться сміхом.
ГЕРОЙ (дивиться на них так довго, що дівчата врешті стихають): Якби ви знали, як важко бути поетом у наш час.
ОФІЦІАНТ: А офіціантом...
ГЕРОЙ: Що там за вікном, що це стоїть за вікном?
ОФІЦІАНТ: Ви знову щось вигадали.
ГЕРОЙ: Мені здається, це шибениця.
ОФІЦІАНТ: Та де там! Це карусель, хіба ви не бачите? Вона крутиться. Грає музика.
ГЕРОЙ: Але ж там висять!
ОФІЦІАНТ: Авжеж, там висять люди на зручних кріселках.