ЧОЛОВІК: Якби кожному забаглося розповісти історію свого життя! Адже існує лише обмежена кількість моделей життя, призначених для людини.
Журналістка, яка досі спала, відкидає ковдру. Сідає на ліжку. Жінка обіймає її. Цілуються.
ЖІНКА: Уяви, люба моя: сукня фасону кімоно з вовни у клітинку «пепіта». Спереду на ліфі — накладна скісна кокетка, яка переходить на спину, викроєна з великими відворотами. Злегка розкльошена спідниця. До ліфа — довга біла камізелька з піке, з комірцем-стійкою і бантиком. Спідницю укладено в глибокі зустрічні складки. Шов на всю довжину спинки. Спереду — навскісні прорізні кишені з листочками. Манжети на застібці й комір із клапанами з білого піке. Складка на спідниці ззаду.
ЖУРНАЛІСТКА (малює губи): Люба, це мода 1954 року! (Витягає записник, звертається до випадкового чоловіка.) Може, тоді про те, що ви читаєте!
Усміхається й кокетує з Хлопцем.
ЖУРНАЛІСТКА: Це, мабуть, ота найновіша поезія. Як сказав наш славетний лауреат у Парижі: «Люди — це купа тварин, які лазять по лайні. Я закохався в автомобілі».
Що п’ять хвилин, незважаючи на сценічну ситуацію, заходить огидна бабега — якась міщанка середнього віку — й роздратовано каже: «Вацечку, ти забруднив ручки. У тебе брудні трусики, брудні штанці. Ходи, сядь на сонечку. Не псуй бабусі нерви. У тебе брудні ручки».
1958—1959
Свідки, або наша маленька стабілізація
Дійові особи:
ВІН — декламатор поезії
ВОНА — декламаторка поезії
ЖІНКА
ЧОЛОВІК
ЧУЖИЙ — можливо, офіціант, можливо, службовець
ДРУГИЙ
ТРЕТІЙ
Частина І
Поперед лаштунки виходять Декламаторка та Декламатор. Вони читають поему під назвою:
ВОНА: Глупота набирає реальних
масштабів
ВІН: нескінченність коротша
ніж нога
Софі Лорен
ВОНА: любов і ненависть
зменшили вимоги
ВІН: біле не таке вже й біле
таке-от сліпуче біле
ВОНА: чорне не таке вже й чорне
таке безперечно чорне
ВІН: температура середня
ВОНА: вітер помірний
ВІН: Вангогове вухо
виглядає майже комічно
ВОНА: мов осляче вухо профана
ВІН: у метафізики
лапи завдовжки як в такси
ВОНА: підвалини м’якнуть
і розповідають анекдотики
ВІН: знову з’явилося щось
на кшталт поезії
РАЗОМ: закладаючи ногу на ногу
ВІН: на урочистих зборах концерті
в театрі у літаку
ВОНА: собаки носять попо́нки
молодь загадкова
пані Софія радить забути
ВІН: прищик на носі створює
проблему відчуження
РАЗОМ: закладаючи ногу на ногу
ВІН: апокаліпсис
почитують перед сном
ВОНА: цитують у модних тижневиках
ВІН: ієрархія бореться
з презервативами замість
ВОНА: боротися за підвищення їхньої якості
ВІН: про кінець світу
говорять поблажливо
РАЗОМ: закладаючи ногу на ногу
ВОНА: будинки стоять
ВІН: автівки їздять
ВОНА: у чоловіків є жінки
ВІН: у жінок є шуби
ВОНА: на шубах є коміри
ВІН: і так далі
РАЗОМ: закладаючи ногу на ногу
ВІН: у церквах кажуть про пекло
у стриманих висловах
ВОНА: похоронні бюро
люб’язно пропонують
ВІН: широкий асортимент
трун і вінків
ВОНА: трапляються і зловживання
ВІН: але клієнт завжди правий
ВОНА: можна зайти
ВІН: можна вийти
ВОНА: можна обуритися
ВІН: не надто глибоко
РАЗОМ: закладаючи ногу на ногу
Хвилина тиші.
ВІН: А знаєш, я трохи боюся
боюся що можу це втратити
ВОНА: що
ВІН: та в тому то й річ що нíчого
я боюся того
що можна це втратити
усе це абищо
РАЗОМ: нашу маленьку стабілізацію
ВІН: що можу втратити це вставання
із ліжка
ВОНА: це лягання до ліжка
ВІН: і це лежання у ліжку
ВОНА: і роботу й моє ставлення
до роботи і ставлення
мого шефа до мене
ВІН: і наше ставлення одне до одного
ВОНА: яке що далі
то не на краще
ВІН: але ж краще вже так
аніж узагалі
ВОНА: я трохи боюся
що можу втратити цю квартиру
ВІН: й обіди які час до часу смачні
а часом не дуже й тебе
РАЗОМ: і наші — твої і мої
ВІН: у певному сенсі погляди
ВОНА: я трохи боюся за шафу