ЧОЛОВІК: Яку?
ЖІНКА: Ту білу, в чорну смужку.
ЧОЛОВІК: А де вона?
ЖІНКА: Таж висить... я її повісила вчора.
ЧОЛОВІК: Тут висить біла в чорну смужку, тієї я не бачу.
ЖІНКА: Тоді надягни сьогодні ту́ білу в чорну смужку.
ЧОЛОВІК (входить до кімнати з краваткою в руці): Золотце, таж борода все одно закриє її.
ЖІНКА: Це не має значення. Важливо, щоб вона була.
ЧОЛОВІК: Таж ніхто її не побачить, хіба що мені буде муляти той вузол на шиї.
ЖІНКА: Важливо самому знати, що ти у краватці.
ЧОЛОВІК: Якщо її ніхто не побачить, це все одно, що її не буде.
ЖІНКА: Нахилися... (зав’язує краватку.) Є речі, яких не видно, однак які цінніші за інші. Кохання, честь, віра.
ЧОЛОВІК: Ну звісно, звісно.
ЖІНКА: Не забудь про курку, дуже тебе прошу, мамі з дороги знадобиться бульйон.
ЧОЛОВІК (підходить до дзеркала): Ті розкладні ліжка з якогось боку все ж таки дуже практичні. Зрештою я можу поспати на ліжку, а ви з мамою на тапчані. Якось розмістимося на ті кілька днів.
ЖІНКА: Мама писала, що хоче зостатися з нами аж до кінця своїх днів.
ЧОЛОВІК: Тоді краще буде зробити, як я казав. Розкладати для мами ліжко на ніч, а вдень складати. Стільці можна винести до передпокою.
ЖІНКА: А стіл?
ЧОЛОВІК: Стіл пересунемо до вікна. В їдальні можна поставити ширму, а буфет переставити так, що в мами буде свій закуток. Зрештою ширма може стояти біля вікна, а на ніч її можна згортати.
ЖІНКА: Ти ж мій любий. Але мусиш поголитися.
ЧОЛОВІК: Та без питань, ти знаєш, як я шаную її.
ЖІНКА: Їй випало непросте життя. А може, ми перенесемо стільці прямо зараз?
ЧОЛОВІК: Маємо час. Зрештою, якщо ти бажаєш цього...
ЖІНКА: Я дуже рада, що все так гарно склалось. А то вже трохи побоювалася... Ти помітив: стіл уже не хилитається, я вчора підклала книжку.
ЧОЛОВІК: Яку книжку?
ЖІНКА: Глянь, я не пам’ятаю.
ЧОЛОВІК (стає навколішки біля столу): «Присмерк Європи» Освальда Шпенґлера.
ЖІНКА: Це вже не актуально.
ЧОЛОВІК (підводиться, обтріпує штани. Сідає до столу. Закладає ногу на ногу): Люблю посидіти після сніданку. Знаєш, коли я заглядав під стіл, мені спало на гадку, що віра й ідеологія мусять бути як пігулки. Вони не повинні розривати людину, калічити. Навпаки, мусять бути лагідні й очищувальні в дії. Бо це вже друга половина ХХ століття, на милість Божу. Ми поволі повертаємося до рівноваги, а тут над головою скупчуються якісь хмари... Ми дещо прикупили...
ЖІНКА: Дещо відклали.
ЧОЛОВІК: Дещо поназбирали.
ЖІНКА: Усе врешті якось влаштувалося... Мабуть, ми маємо право знати, що на нас чекає.
ЧОЛОВІК: Ти страшенно забавна. А знаєш, що минулої середи мусив бути кінець світу?
ЖІНКА: Ти не можеш отак іти. Поголися.
ЧОЛОВІК: Це не дурничка, мільйони людей повірили, що світ закінчиться в середу. Індійські астрологи докладно все передбачили. Жахливий змій Раху мав проковтнути Сонце та Землю. Якийсь посол нібито продав картини й корову, інші роздавали майно. Індійська принцеса Аміна, котра демонструє танець живота в нічних клубах Мілана, заявила на прес-конференції, що всі останні ночі виконувала благальні танці, аби відсунути загибель, яка загрожувала світові.
ЖІНКА: Я бачила її в кіножурналі. Не дивуюся богам, які дозволили вблагати себе благальним порухом принцесиного живота. Складно уявити, що такий живіт може бути знищений сліпими силами.
ЧОЛОВІК: Ти геніальна! (Сміється.)
ЖІНКА: Коли я була мала, мені ніколи не вдавалося вимовити слово «лланвайрпуллґвінґіллчанка». І тепер я теж, здається, обмовилася.
ЧОЛОВІК: Ти така дитинна.
ЖІНКА: Але я теж маю свої таємниці. Малі темні кутики.
ЧОЛОВІК: Трикутники (сміється). Ну, розкажи, розкажи (говорить поблажливо).
ЖІНКА: Я хотіла би померти.
ЧОЛОВІК (гладить її по голові): Добре, добре.
ЖІНКА: Ти смієшся з мене, а я хотіла б деколи йти кудись, летіти...
ЧОЛОВІК: Таж усе це можна якось організувати.
ЖІНКА (несподівано серйозно, гостро): Так жити не можна. Я не можу так жити далі.
ЧОЛОВІК: Не можеш? Таж, ластівко...
ЖІНКА (майже брутально): Не можу! (Знімає листочки з повік).
ЧОЛОВІК: Якщо ти не можеш жити...
ЖІНКА: То що? (У голосі Жінки наростає гнів.)
ЧОЛОВІК: Нічого.
ЖІНКА: Я знаю, що ти хотів цим сказати.
ЧОЛОВІК: Чим саме?
ЖІНКА: Цим «нічого» ти хотів сказати, що я можу вмирати.
ЧОЛОВІК: Це безглуздя.