ЖІНКА: Це не безглуздя. Ти хотів сказати: якщо ти не можеш жити, то вмирай.
ЧОЛОВІК: Я нічого не хотів сказати.
ЖІНКА: Але сказав.
ЧОЛОВІК: Я можу мовчати.
ЖІНКА (дедалі роздратованіше): Ти нічого не хочеш.
Як ти можеш казати мені таке.
Хіба ти не бачиш, як я страждаю.
Я знаю, що ти не бачиш цього.
Як це сталося, що ти раптово засліпнув.
Ти не бачиш мене,
Але я бачу тебе.
Голос Жінки переростає у крик.
О, як добре я бачу!
Якби ти знав,
Як чітко я бачу,
Як сильно тебе немає!
Голос переходить у шепіт.
Як тебе тут немає,
Як сильно ти відсутній цієї миті.
ЧОЛОВІК (безпорадно): Але...
Але ж...
Так не можна.
Як можна... Стривай, випий... (Подає Жінці горнятко.)
Жінка п’є.
ЧОЛОВІК: Тобі вже легше?
ЖІНКА (киває головою): Вибач мені.
ЧОЛОВІК: Але що сталося? — Так несподівано, без жодного приводу...
ЖІНКА (всміхається): Дурниці. Деколи я дуже нещаслива.
ЧОЛОВІК: Але ж деколи ти щаслива?
ЖІНКА: Звісно.
Чоловік закурює сигарету. Жінка підходить до дзеркала. Витирає обличчя хустинкою і т. ін.
ЧОЛОВІК: Будь ласка, кажи мені завжди про все.
ЖІНКА (згідливо): Звісно...
ЧОЛОВІК (визирає у вікно): Знову те кошенятко. Ганяється за пір’ячком. Ганяється за тінню від хмари, за своїм хвостиком. Його побачила дівчинка. Кинула відерце й побігла за кошенятком. Узяла його на руки. Пригортає, цілує. Цілує його в оченята, в писочок. Гладить по голівці. Котик мружить очі й муркоче. На його мордочці крапля молока. Вусики блищать на сонці, мов чорні дротики. Він облизується рожевим язичком. Дівчинка колише його на руках і щось говорить до нього.
Чоловік ходить тепер кімнатою.
ЖІНКА: Користі з тих котів небагато, ми тримаємо їх передусім заради задоволення.
ЧОЛОВІК: Єдина користь, що коти ловлять мишей.
ЖІНКА: Котячий нюх слабший від собачого, однак чують і бачать вони досконало.
ЧОЛОВІК: Вони полегшують нам пошуки здобичі.
ЖІНКА: Помічають її, чекають у схованці, аж поки вона наблизиться.
ЧОЛОВІК: Тоді стрибають і вчепляються у здобич іклами та пазурями.
ЖІНКА: Коти належать до м’ясоїдних тварин.
ЧОЛОВІК: Так само, як і пес.
ЖІНКА: Не дозволяймо псові лизати нам обличчя та руки.
ЧОЛОВІК: Бо пес іноді може заразити людину глистами.
ЖІНКА: Кішка народжує сліпих малих безпорадних кошенят.
ЧОЛОВІК: Малюки живляться материним молоком.
ЖІНКА: Кішка опікується ними, облизує, зігріває своїм тілом дітлахів, які лежать біля неї.
ЧОЛОВІК: Коли малюки підростають, вона грається з ними...
Музика. У стилі рококо. Ідилічна. Хвилі музики накочуються й відпливають. Тиша. Чоловік і Жінка сидять поряд. Тримаються за руки. Її очі заплющені. Його — розклепані.
ЖІНКА: Ти кохаєш мене?
Чоловік мовчить.
ЖІНКА: Скажи, чи ти кохаєш мене.
ЧОЛОВІК: Слухай, кохана.
ЖІНКА: Ти кохаєш мене?
ЧОЛОВІК: Ну, так же не можна.
ЖІНКА: Скажи.
ЧОЛОВІК: Звичайно.
ЖІНКА: Скажи « я кохаю тебе», а не «звичайно».
ЧОЛОВІК: Я кохаю тебе.
ЖІНКА: З’їси щось перед тим, як піти.
ЧОЛОВІК: Ні, дякую. Знаєш, я огидно почуваюся. Що я їв?
ЖІНКА: Та ти нічого не їв.
ЧОЛОВІК: Учора.
ЖІНКА: Може, ті сардельки були вже несвіжі.
ЧОЛОВІК: Може.
ЖІНКА: Я стільки разів просила: не їси на ніч. Роками прошу. Й роками одна й та сама історія. Прошу, пояснюю, втовкмачую — і що з того?
ЧОЛОВІК: Огида! Бидло. Огидне бидло.
ЖІНКА: Що?
ЧОЛОВІК: Я подумав про одного знайомого. Бидло. Кінчене бидло.
ЖІНКА: Забудь про це. Якби я могла народитися ще раз, то я жила б цілковито інакше... цілковито. Деколи я думаю, що людина спроможна на найбільші жертви. А деколи — на найпідлотніші вчинки.
ЧОЛОВІК: Світ — це машина з чудернацькою конструкцією, а людина й мастило, й пісок у нутрощах цієї машини.
ЖІНКА: Мені ніколи не збагнути втечі Толстого з родинного дому. Адже це повне здитиніння. З теплого вигідного маєтку — на залізничну станцію. Щоб дошкулити дружині.
ЧОЛОВІК: Геній часто немов дитина, в додачу його пожирала ідея.
ЖІНКА: Як добре, що в наш час віра не така вимоглива.
ЧОЛОВІК: Саме так... Я заляпав штани соусом. Треба віддати їх до пральні. А коли мама приїздить?
ЖІНКА: Увечері. Так, отож треба буде...
ЧОЛОВІК: Як я вже казав.