Третій повернувся на своє місце. Він знову сидить у кріслі. Видно маківку його голомозої, яйцеподібної голови.
Я з дитинства пропадаю за бульйоном. Пам’ятаю, як інші діти відбивали мені охоту від бульйону, горланили: «Вариш труп — і хлепчеш суп!».
ТРЕТІЙ: Діти. Діти не такі вже й безневинні створіння...
ДРУГИЙ: Будь ласка, не перебивай мене зараз. Я наближаюся...
ТРЕТІЙ: Вибач.
Тиша. У тиші напливають звуки, відгомони. Уривки розмов, промов. Голоси великого міста. Шумовий потік наростає. Ще чути поодинокі слова Другого: «бульйон... суп... батько... я кохав... страшенно... бульйон... волосина...». Гамір наростає. Видно, як ворушаться губи Другого. Він говорить начебто з великим зусиллям. Іноді затинає уста. Потім легкий порух губ. Усмішка. Крізь вуличний гамір пробивається приглушене, дуже далеке виття сигналу тривоги. Раптова тиша. У тиші:
ДРУГИЙ: Це вже все. Про окупацію не варто розповідати, ти знаєш це зі свого досвіду. Тепер у мене доволі висока й відповідальна посада. Пригадую, що тоді поклявся собі: більше ніколи, — розумієш, — ніколи. А все ж таки не дотримав слова. Це все.
Третій мовчить.
ДРУГИЙ: Ти мовчиш.
ТРЕТІЙ: Час найкращий лікар...
ДРУГИЙ: Так.
ТРЕТІЙ: Слухай, старий. Зітнувши голову, не варто плакати за волоссям, — навіть якщо ти знайдеш його у своєму бульйоні (сміється). Добре, еге ж?
ДРУГИЙ: Добре? Чудово, брате, чудово! Знаєш, я гадаю, ти правильно ставишся до життя. Коли слухаю тебе, то відчуваю, знаю, що сам роздмухав усю цю справу (за мить). Я носив це в собі двадцять років. Навіть двадцять три... Дякую тобі.
ТРЕТІЙ: Але ж...
ДРУГИЙ: Власне, ти навіть не здивувався. Я гадав, ти не схочеш вислухати мене. То ти не відчуваєш до мене відрази, не зневажаєш?
ТРЕТІЙ: Мій любий! Це й справді дрібниці. Забудьмо про це. Ти робиш із мухи слона. Бульйон. Та звісно, він може зашкодити печінці. Я люблю тістечка з кремом. А в грецькій міфології обжираються пече́нею з власних дітей. А в Дантовому пеклі батько виїдає мізки з голів своєї дітлашні.
ДРУГИЙ: Ти завжди кажеш щось таке, що я не можу втриматися від сміху (не сміється). Знаєш... А воно весь час повзе у наш бік.
ТРЕТІЙ: Що ти там знову бачиш?
ДРУГИЙ: Нічого цікавого (закладає ногу на ногу).
ТРЕТІЙ: Той пагорок.
ДРУГИЙ: Який пагорок?
ТРЕТІЙ: Той темний предмет, про який ти мені колись казав.
ДРУГИЙ: Справді, справді. Він, здається, наближається.
ТРЕТІЙ: Він говорить щось?
ДРУГИЙ: Я не чую.
ТРЕТІЙ: Шкода, що в нас стільки справ. Може, ти викроїш вільну хвильку і підскочиш туди?
ДРУГИЙ (полірує нігті): Зараз я не можу, це виключено. Може, спробую, коли закінчу.
ТРЕТІЙ: А там поблизу нікого нема?
ДРУГИЙ: Не знаю.
ТРЕТІЙ: Шкода, що я не можу побачити цього.
ДРУГИЙ: Обернися. Таж ти можеш обернутися.
ТРЕТІЙ: Не можу. Мушу зараз дивитись он туди.
ДРУГИЙ: На що ти дивишся?.. Що це значить — «мушу»?
ТРЕТІЙ: Це вже не моя справа.
ДРУГИЙ: Слушно. Пильнуй своє.
ТРЕТІЙ: Усе стало на свої місця. Нарешті. По такій довгій перерві. Кінець кінцем ми живемо в цивілізованому світі.
ДРУГИЙ: Є служби з очищення міста.
ТРЕТІЙ: Можна повідомити їх, щоб вони приїхали й прибрали це.
ДРУГИЙ: Я випив би щось.
ТРЕТІЙ: Що ти там робиш? Мені здається, ти не слухаєш те, що я тобі кажу.
ДРУГИЙ: Ні.
ТРЕТІЙ: Що?
ДРУГИЙ: Я подумав, що розповів тобі про все, а ти про себе — ані пари з уст...
ТРЕТІЙ: Нема про що балакати. Я проста, звичайна людина.
ДРУГИЙ: Людина.
ТРЕТІЙ: Людина.
ДРУГИЙ: О Боже.