Выбрать главу

Третій повернувся на своє місце. Він знову сидить у кріслі. Видно маківку його голомозої, яйцеподібної голови.

Я з дитинства пропадаю за бульйоном. Пам’ятаю, як інші діти відбивали мені охоту від бульйону, горланили: «Вариш труп — і хлепчеш суп!».

ТРЕТІЙ: Діти. Діти не такі вже й безневинні створіння...

ДРУГИЙ: Будь ласка, не перебивай мене зараз. Я наближаюся...

ТРЕТІЙ: Вибач.

Тиша. У тиші напливають звуки, відгомони. Уривки розмов, промов. Голоси великого міста. Шумовий потік наростає. Ще чути поодинокі слова Другого: «бульйон... суп... батько... я кохав... страшенно... бульйон... волосина...». Гамір наростає. Видно, як ворушаться губи Другого. Він говорить начебто з великим зусиллям. Іноді затинає уста. Потім легкий порух губ. Усмішка. Крізь вуличний гамір пробивається приглушене, дуже далеке виття сигналу тривоги. Раптова тиша. У тиші:

ДРУГИЙ: Це вже все. Про окупацію не варто розповідати, ти знаєш це зі свого досвіду. Тепер у мене доволі висока й відповідальна посада. Пригадую, що тоді поклявся собі: більше ніколи, — розумієш, — ніколи. А все ж таки не дотримав слова. Це все.

Третій мовчить.

ДРУГИЙ: Ти мовчиш.

ТРЕТІЙ: Час найкращий лікар...

ДРУГИЙ: Так.

ТРЕТІЙ: Слухай, старий. Зітнувши голову, не варто плакати за волоссям, — навіть якщо ти знайдеш його у своєму бульйоні (сміється). Добре, еге ж?

ДРУГИЙ: Добре? Чудово, брате, чудово! Знаєш, я гадаю, ти правильно ставишся до життя. Коли слухаю тебе, то відчуваю, знаю, що сам роздмухав усю цю справу (за мить). Я носив це в собі двадцять років. Навіть двадцять три... Дякую тобі.

ТРЕТІЙ: Але ж...

ДРУГИЙ: Власне, ти навіть не здивувався. Я гадав, ти не схочеш вислухати мене. То ти не відчуваєш до мене відрази, не зневажаєш?

ТРЕТІЙ: Мій любий! Це й справді дрібниці. Забудьмо про це. Ти робиш із мухи слона. Бульйон. Та звісно, він може зашкодити печінці. Я люблю тістечка з кремом. А в грецькій міфології обжираються пече́нею з власних дітей. А в Дантовому пеклі батько виїдає мізки з голів своєї дітлашні.

ДРУГИЙ: Ти завжди кажеш щось таке, що я не можу втриматися від сміху (не сміється). Знаєш... А воно весь час повзе у наш бік.

ТРЕТІЙ: Що ти там знову бачиш?

ДРУГИЙ: Нічого цікавого (закладає ногу на ногу).

ТРЕТІЙ: Той пагорок.

ДРУГИЙ: Який пагорок?

ТРЕТІЙ: Той темний предмет, про який ти мені колись казав.

ДРУГИЙ: Справді, справді. Він, здається, наближається.

ТРЕТІЙ: Він говорить щось?

ДРУГИЙ: Я не чую.

ТРЕТІЙ: Шкода, що в нас стільки справ. Може, ти викроїш вільну хвильку і підскочиш туди?

ДРУГИЙ (полірує нігті): Зараз я не можу, це виключено. Може, спробую, коли закінчу.

ТРЕТІЙ: А там поблизу нікого нема?

ДРУГИЙ: Не знаю.

ТРЕТІЙ: Шкода, що я не можу побачити цього.

ДРУГИЙ: Обернися. Таж ти можеш обернутися.

ТРЕТІЙ: Не можу. Мушу зараз дивитись он туди.

ДРУГИЙ: На що ти дивишся?.. Що це значить — «мушу»?

ТРЕТІЙ: Це вже не моя справа.

ДРУГИЙ: Слушно. Пильнуй своє.

ТРЕТІЙ: Усе стало на свої місця. Нарешті. По такій довгій перерві. Кінець кінцем ми живемо в цивілізованому світі.

ДРУГИЙ: Є служби з очищення міста.

ТРЕТІЙ: Можна повідомити їх, щоб вони приїхали й прибрали це.

ДРУГИЙ: Я випив би щось.

ТРЕТІЙ: Що ти там робиш? Мені здається, ти не слухаєш те, що я тобі кажу.

ДРУГИЙ: Ні.

ТРЕТІЙ: Що?

ДРУГИЙ: Я подумав, що розповів тобі про все, а ти про себе — ані пари з уст...

ТРЕТІЙ: Нема про що балакати. Я проста, звичайна людина.

ДРУГИЙ: Людина.

ТРЕТІЙ: Людина.

ДРУГИЙ: О Боже.