ДРУГИЙ: Очі дуже темні.
ТРЕТІЙ: Ну бачиш, я ж казав.
ДРУГИЙ: Тепер він стоїть на двох лапах.
ТРЕТІЙ: Він, мабуть, утік із цирку.
ДРУГИЙ: Не ворушиться.
ТРЕТІЙ: Скоч — і побачиш урешті.
ДРУГИЙ: Я не можу, ти ж знаєш, що я не можу залишити це місце.
ТРЕТІЙ: Я забув.
ДРУГИЙ: Ти швидко забуваєш про те, що тобі кажуть. Тим часом ти знаєш, з якими зусиллями я виборов собі це місце. Не доїдав, не грав, не полював, не кохав, а тепер ти намовляєш мене залишити це місце.
ТРЕТІЙ: Ти дуже збуджений. Заспокойся.
ДРУГИЙ: Тихо.
ТРЕТІЙ: Знаєш, про що я подумав?
ДРУГИЙ: Зажди. Мені здалося...
ТРЕТІЙ: Звісно, тобі це здалося... Облиш того... пса в спокої. Мені цікаво, що ти скажеш про мою ідею.
ДРУГИЙ: Це пес.
ТРЕТІЙ: Кинь йому кістку — і матимеш спокій.
ДРУГИЙ: У мене немає кістки. Мені здається, що й спокою тут теж уже не буде.
ТРЕТІЙ: Тоді кинь камінь. Така худоба й не відрізнить.
ДРУГИЙ: Ні (за мить). Ні. Це неможливо. Мабуть, мені причулося.
ТРЕТІЙ: Ну, бачиш.
ДРУГИЙ: Я нічого не бачу.
ТРЕТІЙ: Він кличе нас.
ДРУГИЙ: Гавкотить?
ТРЕТІЙ: Кумедна історія.
ДРУГИЙ: Прокляття, уяви, — в нього краватка на шиї.
ТРЕТІЙ: Краватка?
ДРУГИЙ: Краватка.
ТРЕТІЙ: Підійди ближче.
ДРУГИЙ: Я не можу зрушити з місця, здається, вже пояснював. Дурнувата ситуація, чому це спіткало саме нас!
ТРЕТІЙ: Не дають людині ні миті спокою.
ДРУГИЙ: Ти віриш?
ТРЕТІЙ: Вірю.
ДРУГИЙ: У що?
ТРЕТІЙ: У воскресіння тіла.
ДРУГИЙ: То ти віруючий?
ТРЕТІЙ: Так. А ти?
ДРУГИЙ: Ні (за мить). Він піднімає голову. Я бачу очі й губи. Зводить очі до неба. Знову повзе.
ТРЕТІЙ: Кинь йому шматок м’яса або сигарету.
ДРУГИЙ: Він дивиться на мене.
ТРЕТІЙ: Тобі здається, ти занадто вразливий.
ДРУГИЙ: Упав. Лежить. Лежить у власному лайні. Загрібає лапами.
ТРЕТІЙ: Якщо вигребе, то скажеш мені.
ДРУГИЙ: Що ти тепер робитимеш?
ТРЕТІЙ: Я маю свої справи. Мені вже треба йти.
ДРУГИЙ: Зараз?
ТРЕТІЙ: Мій шлях теж не встелений трояндами.
ДРУГИЙ (витирає обличчя хустинкою): Не розумію.
ТРЕТІЙ: Я кажу, що кожен із нас має свої клопоти. Я йду.
ДРУГИЙ: Як це — «йду»? Ти хочеш піти? Зараз?
ТРЕТІЙ: Не сприймай цього аж так серйозно...
ДРУГИЙ (усміхається з полегкістю): Раджу тобі, не рушай із місця. Не рушай. Краще зостанься. Адже ти сам казав, що пристойно облаштувався. Ти маєш відносно вигідне місце, розлогі краєвиди, модельний одяг, гараж. У тебе лишилося ще трохи ідеалів.
Третій потягає носом.
ДРУГИЙ: Що ти кажеш?
ТРЕТІЙ: Я — нічого, кажи далі.
ДРУГИЙ: А про що?
ТРЕТІЙ (потягає носом): Що воно таке?.. Якийсь неприємний запах.
ДРУГИЙ: Я нічого не відчуваю.
ТРЕТІЙ: Як це не відчуваєш, коли я відчуваю?
Другий знизує плечима.
ТРЕТІЙ: Таж я відчуваю, достеменно. Щось тут видає неприємний запах. Дуже близько.
ДРУГИЙ: Може, ти вліз у якусь погань?
ТРЕТІЙ: Ні... Що за паскудний сморід!
ДРУГИЙ: То не нюхай.
ТРЕТІЙ: Таж мушу я чимсь дихати.
ДРУГИЙ: Дихай ротом, а не носом (витягає хустинку, прикладає до рота й до носа).
ТРЕТІЙ: Ти нічого не відчуваєш? Тільки правду кажи!
ДРУГИЙ (невиразно): Слово честі, не відчуваю.
ТРЕТІЙ: Якої ще честі?
ДРУГИЙ: Ну... Честі.
ТРЕТІЙ: Честі?
ДРУГИЙ: Честі.
ТРЕТІЙ: Так, це єдина цінність, що нам зосталася.
ДРУГИЙ: Так. Це єдине, що нам зосталося.
ТРЕТІЙ: Що?
ДРУГИЙ (ховає хустинку): Що ти кажеш?
ТРЕТІЙ: Як же воно смердить. Тут щось гниє.
ДРУГИЙ: Справді.
ТРЕТІЙ: Не нюхай.
ДРУГИЙ: Усе повітря цим просотане.
ТРЕТІЙ: Просто перейди на інше місце.
ДРУГИЙ: Ні. Це взагалі не входить у розрахунки.
ТРЕТІЙ: Ти ж кажеш, що тебе душить сморід.
ДРУГИЙ: Може, я звикну.
ТРЕТІЙ: Я в захваті від тебе.
ДРУГИЙ: Спробую звикнути.
ТРЕТІЙ: Я в захваті, це майже героїзм.
ДРУГИЙ: Слухай, може, заспіваємо щось? Стане веселіш. Раз-два-три... Разом...
Третій мовчить.
ДРУГИЙ: Тут, мабуть, лежить якась дохлятина.
ТРЕТІЙ: Що, власне, робить влада? Де громадська думка?
ДРУГИЙ: Що?
ТРЕТІЙ: Громадська думка.
ДРУГИЙ: Власне.
ТРЕТІЙ: У другій половині ХХ століття в самому центрі міста лежить дохла тварина і це нікого анітрохи не обходить.
ДРУГИЙ: Власне.
ТРЕТІЙ: Пес? Ти про якого пса?
ДРУГИЙ: Про того, що повз до тебе.