ТРЕТІЙ: До мене? Я нічого не знаю про це.
ДРУГИЙ (начебто наляканий): О Боже!
ТРЕТІЙ: Що?
ДРУГИЙ (невпевнено сміється): Бідолашний Ян!
ТРЕТІЙ: Ти до мене казав?
ДРУГИЙ: Ні... Зарився мордою в лайно.
ТРЕТІЙ: Бідолашне створіння.
ДРУГИЙ: Він іще ворушиться.
ТРЕТІЙ: А де він тепер?
ДРУГИЙ: Краще, щоби хтось добив його.
ТРЕТІЙ: Я запитую, як далеко він від нас.
ДРУГИЙ: Він лежить біля моїх ніг.
ТРЕТІЙ: Що?
ДРУГИЙ: Він лежить за крок від моєї ноги.
ТРЕТІЙ: А що воно таке?
ДРУГИЙ: Не знаю.
ТРЕТІЙ: Таж ти тепер можеш рухатися.
ДРУГИЙ: Не можу.
ТРЕТІЙ (підвищеним тоном): Як це — не можеш? Що це значить? Ти не годен ступити одного кроку?
ДРУГИЙ: Я не можу зрушити з мого місця.
ТРЕТІЙ: Зараз його ніхто в тебе не відбере. Ворушися!
ДРУГИЙ: Мій любий. Я бачу, що ти хвилюєшся (усміхається). Я чую в твоєму голосі якісь нові нотки... емоційні. Ти обурюєшся, наказуєш, кричиш.
Третій мовчить.
ДРУГИЙ: Я сподіваюся, ти не почнеш читати мені мораль, ні? «Вас розділяє лише крок, рухайся!». А може, ти нагадаєш мені про обов’язок щодо ближнього? Склепай проповідь. Вверни в ній слово «ворушись». Я вже пояснював тобі, що не можу зрушити з мого місця.
ТРЕТІЙ (спокійно): А нахилитися не можеш?
ДРУГИЙ: Не можу.
ТРЕТІЙ: Що?
ДРУГИЙ: Мені не багнеться. (Витягає хустинку й затуляє собі рот.)
ТРЕТІЙ: Розірви пута!
ДРУГИЙ (спокійно, майже весело): Та які там пута! Це були такі балачки. Нема тут жодних пут, які треба розривати. Мені просто не багнеться зрушити з мого місця. Зрозуміло? Адмірале?
ТРЕТІЙ: Він ще дихає?
ДРУГИЙ: Не знаю. Якщо тебе це цікавити, ходи сюди й поглянь.
Третій мовчить.
ДРУГИЙ: То як?
ТРЕТІЙ: Аж настільки він мене не цікавить. Що ти там робиш? Ти викликав «швидку»?
ДРУГИЙ: Звісно (всідається у кріслі вигідніше).
ТРЕТІЙ: Він щось каже?
ДРУГИЙ: Не знаю.
ТРЕТІЙ: Якщо ти трохи схилишся, то зможеш щось почути.
ДРУГИЙ: Не можу.
ТРЕТІЙ: Цікаво, як він виглядає.
ДРУГИЙ: Складно визначити. Він розкладається дуже швидко.
ТРЕТІЙ: Але ж він ще має якусь форму.
ДРГИЙ. Він виглядає як мішок, набитий тухлим м’ясом.
ТРЕТІЙ: А породу ти можеш розпізнати?
ДРУГИЙ: Ні.
ТРЕТІЙ: На ньому нема якоїсь відмітини, обручки, документа?
ДРУГИЙ: Не знаю, про що ти. Це просто скандал, що ніхто не прибрав досі цю дохлятину.
ТРЕТІЙ: Ти говориш про нього, як про пса.
ДРУГИЙ: То був пес.
ТРЕТІЙ: Ти певен цього?
ДРУГИЙ: Звісно (закладає ногу на ногу. Згортає хустинку та вкладає до кишеньки).
ТРЕТІЙ: Дякувати Богові!
ДРУГИЙ: Що ти кажеш?
ТРЕТІЙ: Нічого.
ДРУГИЙ: Я радий, що ти повертаєшся до форми. Знаєш, я не припускав, що ти аж так переймешся. Ти майже кричав на мене.
ТРЕТІЙ: Вони вже мали би бути тут.
ДРУГИЙ: Щось вони не квапляться.
Зростає гамір великого міста. Тиша.
1964
Стара жінка висиджує
Так звані дійові особи, які грають у цій п’єсі:
СТАРА ЖІНКА
ОФІЦІАНТ — молодий
ОФІЦІАНТ КИРИЛО — старий
ВРОДЛИВА ДІВЧИНА
ЛІКАР
СКРИПАЛЬ
СЛІПЕЦЬ
ПЕРША ДІВЧИНА — Клото
ДРУГА ДІВЧИНА — Лахесіс
ТРЕТЯ ДІВЧИНА — Атропа
ЮНАК
ПАН — шанобливий
СТРАЖ ПОРЯДКУ
ПІДМІТАЛЬНИКИ
А також випадкові діти
і ляльки, вплутані у так звану дію
Картина перша
Усе яскраво освітлене. Світло проникає скрізь. Інтер’єр великої вокзальної кав’ярні. Багато столиків і стільців. Червоних. Чорних. Білих. При одному зі столиків сидить Стара Жінка. Оповита — або накрита великою кількістю одягу — весняного, літнього, осіннього та зимового. Обвішана брошками, браслетами, годинниками, ланцюжками, кліпсами, квіточками... У неї на голові три різні головні убори, а також велика кількість накладок із різнобарвного штучного волосся. Обличчя нерухоме. Вкрите сіткою зморшок. Але риси чіткі. Чудові білі штучні зуби. Столики і стільці — з металу, скла й кольорової пластмаси. Вони світяться, іскряться, блищать.
Жінка видає незрозумілий звук. Скрекоче. Входить Офіціант. Молодий, виструнчений, делікатний, охайний. У фраку чи в чомусь не менш елегантному. В лакованих туфлях. Обдивляється навколо, виходить. За мить повертається. Проходячи між столиків, згортає з них мітелкою на підлогу посуд, вази з квітами, газети, меню, пляшки, попільнички. Витягає з кишені брудну ганчірку (яка скидається на бинт), витирає столики, витирає своє обличчя, руки. Піднімає з підлоги вазу з паперовими квітами, поправляє квіти, примощує на столику. Стає перед щільно заштореним великим вікном. Обернутий спиною до глядачів і до Старої Жінки.