Выбрать главу

ТРЕТІЙ: До мене? Я нічого не знаю про це.

ДРУГИЙ (начебто наляканий): О Боже!

ТРЕТІЙ: Що?

ДРУГИЙ (невпевнено сміється): Бідолашний Ян!

ТРЕТІЙ: Ти до мене казав?

ДРУГИЙ: Ні... Зарився мордою в лайно.

ТРЕТІЙ: Бідолашне створіння.

ДРУГИЙ: Він іще ворушиться.

ТРЕТІЙ: А де він тепер?

ДРУГИЙ: Краще, щоби хтось добив його.

ТРЕТІЙ: Я запитую, як далеко він від нас.

ДРУГИЙ: Він лежить біля моїх ніг.

ТРЕТІЙ: Що?

ДРУГИЙ: Він лежить за крок від моєї ноги.

ТРЕТІЙ: А що воно таке?

ДРУГИЙ: Не знаю.

ТРЕТІЙ: Таж ти тепер можеш рухатися.

ДРУГИЙ: Не можу.

ТРЕТІЙ (підвищеним тоном): Як це — не можеш? Що це значить? Ти не годен ступити одного кроку?

ДРУГИЙ: Я не можу зрушити з мого місця.

ТРЕТІЙ: Зараз його ніхто в тебе не відбере. Ворушися!

ДРУГИЙ: Мій любий. Я бачу, що ти хвилюєшся (усміхається). Я чую в твоєму голосі якісь нові нотки... емоційні. Ти обурюєшся, наказуєш, кричиш.

Третій мовчить.

ДРУГИЙ: Я сподіваюся, ти не почнеш читати мені мораль, ні? «Вас розділяє лише крок, рухайся!». А може, ти нагадаєш мені про обов’язок щодо ближнього? Склепай проповідь. Вверни в ній слово «ворушись». Я вже пояснював тобі, що не можу зрушити з мого місця.

ТРЕТІЙ (спокійно): А нахилитися не можеш?

ДРУГИЙ: Не можу.

ТРЕТІЙ: Що?

ДРУГИЙ: Мені не багнеться. (Витягає хустинку й затуляє собі рот.)

ТРЕТІЙ: Розірви пута!

ДРУГИЙ (спокійно, майже весело): Та які там пута! Це були такі балачки. Нема тут жодних пут, які треба розривати. Мені просто не багнеться зрушити з мого місця. Зрозуміло? Адмірале?

ТРЕТІЙ: Він ще дихає?

ДРУГИЙ: Не знаю. Якщо тебе це цікавити, ходи сюди й поглянь.

Третій мовчить.

ДРУГИЙ: То як?

ТРЕТІЙ: Аж настільки він мене не цікавить. Що ти там робиш? Ти викликав «швидку»?

ДРУГИЙ: Звісно (всідається у кріслі вигідніше).

ТРЕТІЙ: Він щось каже?

ДРУГИЙ: Не знаю.

ТРЕТІЙ: Якщо ти трохи схилишся, то зможеш щось почути.

ДРУГИЙ: Не можу.

ТРЕТІЙ: Цікаво, як він виглядає.

ДРУГИЙ: Складно визначити. Він розкладається дуже швидко.

ТРЕТІЙ: Але ж він ще має якусь форму.

ДРГИЙ. Він виглядає як мішок, набитий тухлим м’ясом.

ТРЕТІЙ: А породу ти можеш розпізнати?

ДРУГИЙ: Ні.

ТРЕТІЙ: На ньому нема якоїсь відмітини, обручки, документа?

ДРУГИЙ: Не знаю, про що ти. Це просто скандал, що ніхто не прибрав досі цю дохлятину.

ТРЕТІЙ: Ти говориш про нього, як про пса.

ДРУГИЙ: То був пес.

ТРЕТІЙ: Ти певен цього?

ДРУГИЙ: Звісно (закладає ногу на ногу. Згортає хустинку та вкладає до кишеньки).

ТРЕТІЙ: Дякувати Богові!

ДРУГИЙ: Що ти кажеш?

ТРЕТІЙ: Нічого.

ДРУГИЙ: Я радий, що ти повертаєшся до форми. Знаєш, я не припускав, що ти аж так переймешся. Ти майже кричав на мене.

ТРЕТІЙ: Вони вже мали би бути тут.

ДРУГИЙ: Щось вони не квапляться.

Зростає гамір великого міста. Тиша.

1964

Стара жінка висиджує

Так звані дійові особи, які грають у цій п’єсі:

СТАРА ЖІНКА

ОФІЦІАНТ — молодий

ОФІЦІАНТ КИРИЛО — старий

ВРОДЛИВА ДІВЧИНА

ЛІКАР

СКРИПАЛЬ

СЛІПЕЦЬ

ПЕРША ДІВЧИНА — Клото

ДРУГА ДІВЧИНА — Лахесіс

ТРЕТЯ ДІВЧИНА — Атропа

ЮНАК

ПАН — шанобливий

СТРАЖ ПОРЯДКУ

ПІДМІТАЛЬНИКИ

А також випадкові діти

і ляльки, вплутані у так звану дію

Картина перша

Усе яскраво освітлене. Світло проникає скрізь. Інтер’єр великої вокзальної кав’ярні. Багато столиків і стільців. Червоних. Чорних. Білих. При одному зі столиків сидить Стара Жінка. Оповита — або накрита великою кількістю одягу — весняного, літнього, осіннього та зимового. Обвішана брошками, браслетами, годинниками, ланцюжками, кліпсами, квіточками... У неї на голові три різні головні убори, а також велика кількість накладок із різнобарвного штучного волосся. Обличчя нерухоме. Вкрите сіткою зморшок. Але риси чіткі. Чудові білі штучні зуби. Столики і стільці — з металу, скла й кольорової пластмаси. Вони світяться, іскряться, блищать.

Жінка видає незрозумілий звук. Скрекоче. Входить Офіціант. Молодий, виструнчений, делікатний, охайний. У фраку чи в чомусь не менш елегантному. В лакованих туфлях. Обдивляється навколо, виходить. За мить повертається. Проходячи між столиків, згортає з них мітелкою на підлогу посуд, вази з квітами, газети, меню, пляшки, попільнички. Витягає з кишені брудну ганчірку (яка скидається на бинт), витирає столики, витирає своє обличчя, руки. Піднімає з підлоги вазу з паперовими квітами, поправляє квіти, примощує на столику. Стає перед щільно заштореним великим вікном. Обернутий спиною до глядачів і до Старої Жінки.