СТАРА ЖІНКА: Синку... Синку!
Офіціант не обертається.
Малюче!
Офіціант не реагує.
СТАРА ЖІНКА: Вдає, що не чує.
ОФІЦІАНТ (не обертаючись): Слухаю, до ваших послуг...
Наближається до столика, дорогою відсуває ногою якісь порожні бляшанки, коробочки, папірці. Схиляється перед Старою Жінкою, подає їй меню.
СТАРА ЖІНКА: Те, що завжди, синку, що завжди.
Офіціант виходить, за мить повертається. Ставить перед Жінкою склянки, дзбанок, цукорничку. Жінка придивляється до склянки. Бере її в руку, довго розглядає проти світла. Ставить склянку на тацю. Бере в руку ложечку, відкладає ложечку. Знову бере в руку склянку. На всіх її пальцях — персні.
Офіціанте!
Офіціант схиляється над Жінкою. Стара Жінка витягає з елегантної лакованої сумки мереживну хустинку, витирає край склянки, дивиться проти світла, ставить склянку на тацю.
Офіціанте!
Офіціант удає, що не чує.
ОФІЦІАНТ (сам до себе): І який пожиток має людство з цієї огидної воші?
СТАРА ЖІНКА: Ходи сюди, ближче. Ще ближче.
ОФІЦІАНТ: Я тут, ласкава пані.
СТАРА ЖІНКА: Ця склянка брудна.
ОФІЦІАНТ: Це неможливо, ласкава пані. Оця скляночка?
Офіціант бере склянку в руку й розглядає її проти світла. На краю — сліди помади.
СТАРА ЖІНКА: ...Якась шльондра залишила.
ОФІЦІАНТ (витягає ганчірку, витирає склянку. Дивиться проти світла, плює на склянку, витирає її рукавом): Мені так шкода, ласкава пані, через цей недогляд (ставить склянку на столик). Чиста як сльоза. Погода в нас сьогодні пречудова, небо чисте, мов скло.
СТАРА ЖІНКА: Наставив відбитки пальців. Цілковито, як на речовому доказі чи в картотеці криміналіста. Заклад найвищої категорії, а склянка брудна. Води забракло, чи що?
ОФІЦІАНТ: Саме так, ласкава пані. Водні ресурси на землі страшенно вичерпалися. Нині в нашому місті на одного жителя припадає одна-єдина склянка чистої води. Та ще й якісь злочинці висадили в повітря водонапірну вежу. Уже два тижні ми практично без води. Річки, озера, моря й океани теж забруднені. Ми привозимо воду з гір, але вона постійно у дефіциті.
Бере ще раз склянку в руку, витирає її брудною ганчіркою, наливає каву. Відходить від вікна. Знов обертається спиною до зали.
СТАРА ЖІНКА (длубається вказівним пальцем у склянці): Самі оденки. Аж густо... (вибирає зі склянки оденки і складає їх у купку на столику). Це гірке.
Жінка скрекоче. Офіціант підходить за мить до її столика.
СТАРА ЖІНКА (видає зі себе туркотіння, немов голубка): Цукр-р-р-ру, кр-ру, цукр-ру, цукр-ру...
Офіціант набирає ложечкою цукор і насипає до склянки.
Ще!
Офіціант досипає.
Більше!
Офіціант сипле так довго, що цукор висипається на стіл і на підлогу. Стара Жінка туркоче. Офіціант сипле, витирає обличчя серветкою. Він стомлений.
Я люблю, щоб солодко, солоденько, з віком люблю дедалі солодше... досип.
ОФІЦІАНТ: Може, маслиця? До чайочку маслице дуже корисне, на монгольський манір.
СТАРА ЖІНКА: Тут нині холодно, як на псарні... (Жінка пробує підвестися зі стільця. Купа одягу стрімко смикається кілька разів і нерухоміє.) Я вся спітніла. А він стоїть. Витри мені обличчя, бо піт очі заливає.
Офіціант витягає з кишені ганчірку і старанно витирає обличчя Жінки.
СТАРА ЖІНКА (стогне, пробує підвестись, урешті йде прямо перед собою, перевертаючи дорогою стільці та столики. З неї спадають капелюхи, жмути волосся, прикраси. Повертається до столика. Сідає): Відчуваю, що з мене щось випало... Я чула, як воно впало, щось мусило випасти з мене, поки я тут гуляла. Тільки не знаю де, в якому місці... Алло! Офіціанте! Будь ласка, сюди! Гей, ти там! Тобі кажу.
ОФІЦІАНТ: До ваших послуг, пані.
СТАРА ЖІНКА: Ти не бачив? Де воно випало? Сумочка відстебнулася, чи що? Сама не знаю.
ОФІЦІАНТ: На жаль, я не помітив... Можна дізнатися, що ви загубили?
СТАРА ЖІНКА: Не знаю. Пошукай на підлозі, може, під столом, а може, піді мною, а зрештою, — не шукай. Обійдусь, у мене ще багато всіляких речей всередині. Коли я була юною дівчиною, то не думала, що баба має в собі стільки всіляких речей. Треба бути добрим фахівцем, щоб у цьому розібратись. А, ти, мабуть, синку, гадаєш, що жінка така, як лялька?