СТАРА ЖІНКА: Зазирни мені до носа, там знайдеш свою муху.
КИРИЛО: Я стежу за нею вже кілька років...
СТАРА ЖІНКА: Муха втопилась у каві... помий мені голову, тільки поквапся... каву забери... не забудь про перець...
КИРИЛО: Це виключено, ласкава пані.
СТАРА ЖІНКА: Марнуєш життя... нічого не розумієш. Глист у дитячому анусі.
КИРИЛО: Я заощаджую, відкладаю на книжечку.
СТАРА ЖІНКА: Я куплю тобі коня.. ти був у Римі? Веди мене до вівтаря, але вже...
КИРИЛО: Я мушу поміркувати, мить тому отримав інформацію, що ми знову перебуваємо на межі...
СТАРА ЖІНКА: Віслюче! Береш мене чи ні? Якщо береш, то бери. Раз! Два!
До «кав’ярні» входить Скрипаль. Товстий, з вусами, з черевцем. Жагучий спітнілий брюнет. Обнімає руками якийсь інструмент (не знати, який саме, бо інструмент у чорному футлярі). Скрипаль страшенно пітніє. Пітніє його обличчя, пітніють спина, руки й ноги. Витирає обличчя.
КИРИЛО (Старій Жінці): Рубці під музику будуть на 20 відсотків дорожчі. Ви досі чекаєте? На межі усе холоне швидше, а музика грає.
Пан кілька разів гмикає — значущо, ба, навіть грізно.
СТАРА ЖІНКА: Що там за кабан так рохкає?
КИРИЛО (конфіденційно похиляється до неї): Це наш завсідник, європеєць, гурман, балагур, битий козир...
СТАРА ЖІНКА: То чого він рохкає, а не балакає? Якщо балагур, то нехай балагурить. Чого він чекає? Сам кажеш, що ми живемо на межі.
КИРИЛО: Пан барон не може говорити сам із собою.
СТАРА ЖІНКА: А це ще чому?
КИРИЛО: Панові барону потрібна відповідна аудиторія.
СТАРА ЖІНКА: Кляті нудьгарі. Що з тією кавою? Довго я ще чекатиму?
КИРИЛО: Не знаю, ласкава пані.
СТАРА ЖІНКА: Як це — не знаєш?
КИРИЛО: Бо, як по правді, то мені плювати на вашу каву.
СТАРА ЖІНКА: Ти лицемір!
КИРИЛО: Це не мої столики... напарник...
СТАРА ЖІНКА: А де той «напарник»?
КИРИЛО: Він зголосився добровольцем. І пішов. Покличте його, то, може, й прийде. Тільки голосно. Бо там стріляють.
Кирило відходить до Пана.
СТАРА ЖІНКА: Цукр-ру! Цукр-р-ру! Вдає, що не чує. Мер-р-рзотник!
Із ями вилазить рачки чоловік з ножем, витирає ножа об рукав і ховає його до кишені. Це наш молодий Офіціант. Наближається до столика. Увесь пообмотуваний брудними бинтами, які вилазять із нього й волочаться слідом, наче тельбухи. Дорогою пригладжує волосся. Стає перед Старою Жінкою.
Гукаю до нього вже півроку, лобуряко, неробо. Не чуєш, що до тебе кажуть? Забери каву. В каві була муха, у вершках волосина, вершки в газеті, газета в клозеті, забирай, забирай. Ворушаться, як мухи в меді. Ніякого в них життя. І це називається молодь! Стоїть собі такий з руками в кишенях і філософствує. Де ті рубці? Де той скрипаль?
Офіціант гарячково розпихає бинти по кишенях. Потирає руки.
Я вже бачила тебе десь. Де ми з тобою зустрічалися? Чого ти витріщився на мене як баран на нові ворота? Що це ти на себе начепив? Пір’ям обріс! Чи це не ти? Де ти був?
ОФІЦІАНТ: Я був на війні, ласкава пані.
СТАРА ЖІНКА: На війнушці?
ОФІЦІАНТ: Авжеж, на третій війнушці.
СТАРА ЖІНКА: На третій, четвертій, десятій. Ви страшенно квапитеся... То ти мені каву солодив? Нікчема. Криворучко. Я пам’ятаю.
ОФІЦІАНТ: Кавуся, мабуть, вистигла, але ви тримаєтеся пречудово.
СТАРА ЖІНКА: Скільки ж ти на себе пір’я, галузок, медалей, нашивок, ґудзиків понавішував... вояк... а я тут, ангелику, народила хлопчика і трьох дівчаток. Хлопець зух. Але я його не віддам. Сиджу на ньому... глянь... ну, не бійся.
Офіціант уклякає й заглядає. Свиснув від подиву. Підмітальники виштовхують на площу другий віз із непотребом, макулатурою, брухтом. Цього разу поміж сміття ще більше людей. Підмітальники звалюють усе це на купу. Тепер пляж, кав’ярня, поле битви перемінюються на одне велике сміттєзвалище. Життя, проте, триває тут, як звично, усі інституції (включно з церквами та медичними установами) функціонують — відносно — нормально. Відбуваються засідання, з’їзди, банкети, візити... Люди працюють, розважаються, розповідають анекдоти, пліткують. Часом чути пожвавлені голоси і навіть спів. Певні сум’яття й пожвавлення тривають кілька хвилин. Кожен говорить, що йому слина на губу принесе. Можна навіть наспівувати старі шлягери, читати оголошення в газетах, зведення, неактуальні підручники філософії, історії й таке інше. Ці голоси долітають із купи сміття. Наприклад: