Він вийшов із мене
рушив у світ
але я не перегризла
пуповини
не дозволила
його відтяти
тримаю його зубами
нехай собі мандрує
світами
він вийшов із мене
в космос
у вакуум
як із кабіни
ширяє собі наспівує марші
але я тримаю його пазурями
і не віддам.
Дістає дротяні окуляри, насуває на носа і спокійно береться плести шкарпетки.
Втягну його в себе
встромлю
замкну
як буде потреба
до часу
він має повну свободу
Зі смітника виринає маленький оркестрик розважальної музики, який складається з трьох або п’яти музикантів, одягнених у білі піджаки зі золотими ґудзиками і в сині кашкети. Оркестр настроює інструменти. Готується до виступу. На сцену з-поза стіни кав’ярні входить Юнак із подорожньою торбою. Одягнений дбайливо, чисто й мальовниче. Чудове сполучення кольорів. Кучері довгі, світлі, променисті. На обличчі — вираз цікавості, задумливості, невинна усмішка, — грайлива, начебто сором’язлива. Костюм, убір не найважливіші. Важливий вираз його обличчя. Зачіска. А також квітка в бутоньєрці. На ногах — чорні лаковані туфлі зі срібними пряжками. На шиї — білосніжне мереживне жабо.
Троє Дівчат, які засмагали й базікали, тепер завзято плетуть вінки і складають букети зі сміття і зав’ялих квітів. Дівчата щомиті жбурляють усе це на землю й починають наново. Звивають гірлянди з ганчір’я і сміття, пробують їх символічно розвішувати в повітрі. Юнак придивляється до їхньої роботи. Дівчата обдаровують його прегарними усмішками. Шепочуться. Знову сміються. Одна за одною вимовляють свої імена, нібито представляються.
ПЕРША ДІВЧИНА: Клото.
ДРУГА ДІВЧИНА: Лахесіс.
Друга Дівчина надягає Юнакові на шию вінок зі сміття й паперових квітів.
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: Атропа.
Третя Дівчина тримає срібні ножички, робить такий рух, нібито хоче врізати невидиму нитку, яка пов’язує Юнака з життям, але товаришки не дозволяють їй зробити цього. Дівчата наближаються до Сліпця і розпитують його про щось. Можливо, про вулицю, будинок, автобусну зупинку. Сліпець пояснює, допомагаючи собі жестикуляцією. З неба падають час до часу папірці, пір’я, сажа, конфетті. Але з великими перервами. Що кілька хвилин. І ще в повітря злітають кольорові повітряні кульки, до яких почеплені брудні шмати, подерті торбини, зношені шкарпетки й навіть діряві кальсони, навушники від шапок і таке інше.
СЛІПЕЦЬ: Шкода, юний мандрівниче, що ти не проведеш із нами найближчі дні та ночі. Ми частуватимемо тут віце-короля і його молоду дружину. Вони прибувають з офіційним візитом, і тому тривають оці приготування. До вечора усе місто буде, немов сад, а небо — як букет із кольорових вогнів. Ну, але я забираю в тебе час, а ти квапишся. Ви, молоді, тепер летите, летите — аби швидше, далі, аби в непізнане. А я знаю, що по найдовшій подорожі так чи так доведеться повернутись... отож бережу ноги... (показує Юнакові напрямок ціпком). То ти підеш цією липовою алеєю, аж до того білого будинку з вежею, там звернеш управо, минеш ботанічний сад, три фонтани, стадіон, клініку, за клінікою є сквер, у якому стоїть пам’ятник, від того пам’ятника — навпростець як із батога тріснув — до пляжу. Урешті почуєш шум моря, воно вже само привабить тебе до себе... Йди, юначе, сміливо — нехай щастить!
Юнак кланяється й відходить. Сліпець здіймає капелюха і з усміхом дивиться йому вслід. Потім сідає на лавці й розгортає рвану газету. Може читати вголос рецензії на театральні вистави. Юнак зупинився біля плетеного пляжного крісла, поставив подорожню торбу на землю. Обдивляється кругом, як людина, котра чекає на автобусній зупинці.
Страж Порядку в чорному мундирі: білий пас, білі рукавички, довга біла палиця біля паска. Походжає розміреним кроком уздовж білої лінії. Він цілковито незворушний. Ніби — водночас — не бачить нічого й бачить усе. Юнак також не звертає уваги на Стража Порядку. Якоїсь миті виймає з кишені цукерку в зеленій обгортці. Розгортає обгортку, вкидає цукерку до рота. Оглядається, начебто шукає смітник, потім згортає обгортку й кидає її на землю. Страж Порядку зупиняється перед Юнаком, дивиться на нього уважним поглядом. Юнак усміхається до Стража Порядку, але той дивиться серйозно. Юнак поправляє волосся. Страж Порядку відходить. Знову курсує за своїм маршрутом. Юнак витягає з кишені дзеркальце. Розглядає своє відображення. Всміхається.