ЮНАК (декламує вірша під назвою «Вони»):
Цей будній день дивовижний
починається в білій щілині
губи гіркі й стулені навхрест
поглинають осад ночі та сну
обличчя чужі й сліпі мов щенята
розплющують очі розплющують очі
відривають собі від уст
слова та усмішки
годують одне одного
пташиними язиками
притлумлюють зойки
побачивши очевидні речі:
ах сонце квітка перса
і сірий буденний день
для них такий пречудовий
немовби рожевий слон
Страж Порядку зупиняється. Світло на сцені примеркає. Стає мертвотним, як у час сонячного затемнення. Тепер Юнак не звертає уваги на Стража Порядку. Витягає з кишені гребінця й починає старанно, поволі зачісувати своє довге світле волосся. Обличчя Стража Порядку суворішає, кам’яніє. Він вимовляє слова чітко, але начебто з певним зусиллям.
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Що ви тут робите?
Юнак розчісує волосся, всміхається сумно, проте приязно.
Вам поставили запитання, чому ви не відповідаєте?
ЮНАК: Що я роблю? Стою, чекаю, зачісуюся.
Розчісує волосся далі.
СТРАЖ ПОРЯДКУ: А що ви робили хвилину тому?
ЮНАК (завершує зачісуватися): Хвилину тому? Читав вірша.
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Але що ви робили перед тим, як виголосили цей текст?
ЮНАК (усміхається): Нічого.
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Нічого? Ну пригадаєте... ще є час...
Юнак витягає квітку з бутоньєрки. Нюхає її. Торкається до неї губами. Можливо, цілує.
Страж Порядку киває пальцем до Пана. Той робить здивовану міну, начебто хоче запитати: «Невже це ви до мене?». Страж Порядку киває пальцем. Пан поправляє одяг, застібає ґудзики й майже підбігає до Стража Порядку.
СТРАЖ ПОРЯДКУ (не дивлячись на Пана): У нас є свідок, який може усе вам нагадати.
Юнак вкладає квітку до бутоньєрки. Приязно всміхається до Пана.
А тепер ви пригадуєте, що робили перед тим, як виголосити текст?
ЮНАК (заходиться щирим сміхом. Страж Порядку наближається до нього): Я їв цукерку... Справді, так, панове, я їв цукерку (сміється).
СТРАЖ ПОРЯДКУ: А що то була за цукерка?
ЮНАК: Цукерка з начинкою (усміхається).
СТРАЖ ПОРЯДКУ: А її було у щось загорнуто?
ЮНАК: Так, у папірець.
СТРАЖ ПОРЯДКУ: І що сталося з тим папірцем?
ЮНАК: Я розгорнув його.
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Ми питаємо вас не про те, чи ви розгорнули його, а про те, що ви зробили з папірцем, коли розгорнули цукерку.
ЮНАК: Не пам’ятаю... (Знизує плечима.) Не знаю.
СТРАЖ ПОРЯДКУ: У нас є докази, що ви спочатку уважно роззирнулися навколо, а коли пересвідчилися, що поблизу немає людей, умисне жбурнули папірець від цукерки на дорогу, яку перед тим прибрали і приготували до приїзду королівського подружжя.
ЮНАК: Ну, гаразд, я жбурнув, але чому ви все це говорите таким похоронним тоном? Ви страшенно сумний. Щиро кажучи, я не хотів нікому заподіяти нічого поганого. Пригадую, що роззирався, шукаючи якогось смітника, але не знайшов, зрештою я стояв на купі сміття, я справді не відчуваю відповідальності за це — як можна засмітити... сміттярку?
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Ви так вважаєте?
ЮНАК: Таж ви бачите.
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Я не бачу тут сміття. Ви можете пояснити мені, з якою метою забруднили землю й повітря нашого міста саме в момент візиту достойної пари?
ЮНАК (ввічливо): Друже, я клянуся, що це випадково. Ну, нехай ваше обличчя вже випогодиться, адже про все це можна говорити з усмішкою... зрештою, я охоче підніму той папірець.
Юнак дивиться на смітник, нахиляється, копирсається у смітті.
СТРАЖ ПОРЯДКУ (кричить): Не рухатися! Не торкатися тут ні до чого!
ЮНАК (підводиться): Друже, я справді дуже полюбив вас за цей діловий сумовитий тон, ми можемо перейти на «ти», я ніколи не мав поганих намірів, бо люблю людей, квіти, я не спроможний навіть муху вбити.
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Документи.
Юнак із усміхом відпинає квітку й подає її Стражеві Порядку. Страж Порядку сахається.
ЮНАК (простягає руку з квіткою): Будь ласка, візьміть.
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Що? Що це?! (Сахається, настраханий.)
ЮНАК: Квітка (робить крок до Стража Порядку). Це справді квітка, не бійтеся.
Страж Порядку повільно тягнеться до кобури, відстібає її, тримає руку на револьвері, дивиться в обличчя Юнака. Юнак ступає на крок уперед.