Це вам... я хочу подарувати вам квітку на згадку про це кумедне непорозуміння.
Страж Порядку сахається, тримає руку на кобурі револьвера. Обличчя Юнака серйознішає, він завмирає. Його огортає смуток. На обличчі Стража Порядку з’являється усмішка, а може, його лише спотворює гримаса. Юнак опускає руку з квіткою.
ГОЛОС СТАРОЇ ЖІНКИ: Синку! Синку! Де ти?.. Не ховайся від старої матері!
Світло згасає й спалахує, згасає й спалахує. Сцена поволі безлюднішає.
Синку, синку, де ти?
Стара Жінка виходить на сміттярку. Роззирається, шукає, мишкує. Зазирає у всі крісла з тентами, ями, під столи та стільці. Стукає по стіні, наслухає.
СТАРА ЖІНКА: Синку! Обізвися... не лякай мене.
Рухи Старої Жінки слабшають, потім знову стають гарячковими. У час цих пошуків з неї злітають головні убори, пасма штучного волосся, оздоби, біжутерія, браслети, кольє, панчохи. Стара Жінка надибує десь кийка й починає розгрібати сміття. Якоїсь миті спиняється й нерухоміє. Відкидає кийка й стає навколішки. Дедалі швидше затято розкидає сміття. Рве та розкопує землю пазурями. Важко дихає. Схилилася над викопаною ямою. Невиразно повторює одне й те саме слово.
Завіса падає, несподівано уриваючи виставу.
лютий 1968
Непорочний шлюб
Картина 1
На столику між ліжками — гасова лампа з рожевим абажуром. Опівніч. Дзиґар вибиває дванадцяту. Після дев’ятого удару одна з дівчат неспокійно ворушиться, після останнього — тиша. Потім дівчина поволі підкручує лампу. У слабкому світлі видно меблі, картинки на стінах. Дівчачі сукні, розкладені на стільцях. Дівчина з розплетеним волоссям сидить на ліжку, одягнена в білу сорочку, яка запинається під шиєю. Друга спить, сховавшись з головою під ковдру. Висунула одну ногу з-під ковдри: біла товста нога оголена до коліна. Звисає з ліжка й дотикається пальцями підлоги. Нога «живе», попри те, що вона нерухома.
Б’ЯНКА (повертає голову до дівчини, яка спить): Паулінко... (За мить.) Паулінко... Паулінко... ти чуєш мене? Ти, певно, вдаєш... Ну то й спи собі! Погана! (Лізе під подушку й виймає книжку. Наближає книжку до світла й починає читати. Перериває читання, певний час наслухає, як дихає друга дівчина.) Паулінко... озвися, благаю... мені так холодно... можна, я зігріюся біля тебе?.. Мені снилося, що я впала до криниці... скрізь вода, я роззявляю рот, вода вливається в мене крізь усі отвори, я побачила твоє обличчя над криницею і тоді прокинулась... уся в поту, як у холодній воді...
Б’янка відкидає ковдру й наближається до ліжка Паулінки. Схиляється над нею, торкається до ковдри, обходить ліжко навколо, сідає на килимку.
Б’ЯНКА (пошепки): Ліно... прокинься, будь ласка... я почитаю тобі.
Гладить її ступню, дотикається її губами... нога неспокійно ворушиться й ховається попід ковдру. Б’янка встає, поволі відгортає ковдру. Пауліна, бурмочучи крізь сон, відвертається й обгортається ковдрою. Видно її голову в білому чепчику. Б’янка різким рухом зриває з неї ковдру. Пауліна лежить навзнак у довгій білій сорочці, підгорнутій до колін. Її очі заплющені. З її рота поволі висолоплюється фіолетовий язик. Коли Б’янка схиляється над нею, Пауліна вивалює язик на всю довжину.
Б’ЯНКА: Паулінко... що з тобою?!
ПАУЛІНА (говорить хрипким голосом): Я отруїлася через кохання до Беньяміна, вмираю. Бібіанно, попрощайся з тітонькою, дідусем, кухарочкою... банку з отрутою знайдеш під ліжком... до побачення на небі, моя бідолашна Бібіанно... (Схиляє голову набік.)
Б’янка заглядає під ліжко.
ПАУЛІНА (сміється): Тільки не впади в нічний горщик!
Б’ЯНКА (під ліжком): Сама зжерла... егоїстка... (Виповзає з-під ліжка, тримає банку з рештками чорниці.) Колись ти помреш від переїдання, від завороту кишок. (Б’янка з банкою в руках сідає на Пауліну верхи. Вивчає товсте біле обличчя приятельки. Малює Пауліні соком вусики й борідку.) Моя кицюню, моя лялечко, Ліно, моя пампушечко, розплющ оченята, не засинай.
Пауліна стогне.
Б’ЯНКА (відставляє банку): Знову спить!.. Огидна біла пампушка, знову спить! Спить і спить! Огидна пампушка... (дивиться на Пауліну, яка розкинула руки і вдає, що хропе). Яке огидне волосся, вуса під пахвами, фе-фе! Прокинься, мій королевичу! Мій сплячий лицарю, моя королівно... прокинься, а то відкушу тобі носа. (Наближає рота до обличчя Пауліни, обережно стискає зубами її носа)