ПАУЛІНА (перестає лизати): «Дикі денді» — це назва члена полінезійця до його навернення у християнство.
Б’ЯНКА: Якого члена?
ПАУЛІНА: Полінезійського...
Б’ЯНКА (знизує плечима, читає): «Декотрі тварини не мають мошонки, це помітив іще Пліній».
ПАУЛІНА: Не читай про цього Плінія! (Відбирає у Б’янки книжку. Обоє дівчат залазять під ковдру. Видно лише голови й руки. Чепець у Пауліни на голові перехнябився.) ...О! Тут буде щось цікаве... верблуд!
Б’ЯНКА: Не верблуд, а верблюд... і про верблюда вже було.
ПАУЛІНА: То й не слухай, я читатиму мовчки... але тут цікаво!
Б’ЯНКА: Егоїстка.
ПАУЛІНА: Глистка.
Б’ЯНКА: Та гаразд уже... читай.
ПАУЛІНА: «У дромадерів, а також у кота, кінець члена загнутий назад...». Це неможливо!
Б’ЯНКА: А звідки ти знаєш?
ПАУЛІНА: Ідіотка... світлячок купальський... член встає й вистромлюється вперед під час ерекції...
Б’ЯНКА: Я... Я не знаю.
ПАУЛІНА: Чого ти не знаєш?
Б’ЯНКА: Таж дромадер і верблюд це одне й те саме, а як можна порівнювати кота з верблюдом?
ПАУЛІНА: О Боже, та дромадер — це службовець у дипломатичних місіях на Сході, він перекладає з іноземної мови... вже не пам’ятаю, як звали того товариша Словацького... Шпіц... Шпі... Ну! Таж ти визудила все напам’ять... він мав саме таку посаду і шмальнув собі в лоба.
Б’ЯНКА: Шпіцнаґель.
ПАУЛІНА: Шпіцнаґель... Завжди перебиваєш у найцікавішому місці, щоб похизуватися своїм знанням... «Жуйні, а також кабан мають тонкий член. У непарнокопитних, слона й морської корови він товстий і круглий». (Пауліна вибухає сміхом.) Корова з членом... і це називається науковці... у корови вим’я...
Б’ЯНКА: Ну це ж морська.
ПАУЛІНА: Ну та й що, ну морська. Корова мусить мати вимю.
Б’ЯНКА: Мабуть, морську корову не можна доїти, тому вим’я їй не потрібне.
ПАУЛІНА: Вим’я, вим’я. Кухарок теж не доять, а вони теж мають вим’ю.
Б’ЯНКА: Не вим’ю, а вим’я... не можу стерпіти, коли ти так калічиш мову.
ПАУЛІНА: Мудрагелька... ідіотка... лише мудруєш і пантруєш, як би то застромити шпилечку.
Б’ЯНКА: Я? Шпилечку?
ПАУЛІНА: А що було з тим дурнуватим Шпіцнаґелем?
Б’ЯНКА: Хіба я хотіла тебе образити тим Шпіцнаґелем? Яка ж ти підла, Ліно!
ПАУЛІНА: Добре пошукай, то й у себе якусь вим’ячку знайдеш.
Б’ЯНКА: Це в тебе цицьки!
ПАУЛІНА: Та певно, що не в тебе, у глистів нема цицьок.
Б’янка не відповідає, мовчки покидає ліжко Пауліни. Та жбурляє в неї книжкою. Б’янка гасить світло. Дівчата відвертаються спинами одна від одної. Дзиґар вибиває годину.
Картина 2
У салончику, опорядженому в стилі бідермайєр (або без жодного стилю) сидять за «чайним сервізом» батьки Б’янки. Чоловік сховався за газетою, дружина «хрумає» макарончики й переглядає якийсь зшиток. Він у чорному одязі, вона — у світлому.
БАТЬКО: Бійтеся Бога, хто б то міг сподівався... просто не віриться... Уяви, Редзю, що помер Казик Мізерський.
Мати не слухає, поглинута перегляданням зшитка, струшує головою, нібито здивована тим, що знайшла в зошиті.
БАТЬКО: Послухай... (Починає читати.) «Несподівано помер від інфаркту один із найзаслуженіших польських бальнеологів, багатолітній керівник водолікарні в Трускавці, блаженної пам’яті Казімєж Мізерський — на 53 році життя...». П’ятдесят три роки! На три роки молодший від мене... «З його іменем тісно пов’язаний розвиток цього курорту впродовж останніх років».
МАТИ (сама до себе): ...Ні...
БАТЬКО: «...Упродовж тривалого часу блаженної пам’яті Мізерський був не лише директором, а й орендарем закладу, і не складав із себе обов’язки керівника навіть тоді, коли новий власник закладу, граф Жолтовський... (Читає невиразно.) ...Блаженної пам’яті пан Мізерський заслужив загальні визнання й симпатію... навколо теперішнього розвою Трускавця, про який він дбайливо піклувався, доклав чимало зусиль...».
МАТИ (рвучко встає від столу й починає ходити кімнатою зі зшитком у руці, притискаючи руки до лоба): Ні, ні, ні!
БАТЬКО (читає): «Для польської бальнеології смерть людини, яка перебувала в розквіті сил і здоров’я, енергійної й діяльної...».