Б’ЯНКА: Я лежала наче мертва, а він підгортав мою сорочку дедалі вище, майже під саму шию, мої очі були заплющені, але я відчувала... потім почула делікатний шурхіт шат і знову зробила маленьку шпарку й побачила його над собою — він увесь похилився, без обличчя, немов червоний птах, нічого не казав, лише вдивлявся в мене, я щільно склепила очі й майже перестала дихати, чула його дивний важкий віддих, він дихав важко, мов ковальський міх, наче змучений кінь... я чула, як у мене калатає серце, не могла ворухнути ні рукою, ні ногою, хотіла сказати щось, але не могла... тоді годинник вибив дванадцять разів, я лічила — і на останньому ударі розплющила очі й почала дивитися на нього... Він здійнявся вгору, майже до стелі й дивився в мої очі тими дірами в шапці... раптом підняв руку в червоній рукавиці, зробив якийсь знак і, не відчиняючи дверей, вийшов із кімнати... лише за мить я опустила сорочку й накрилася ковдрою, почала молитись і заснула... (Тиша.) Паулінко...
ПАУЛІНА: Ну?
Б’ЯНКА: Присягнися мені головою, що нікому не розповіси про це видіння, а якщо розповіси, то щоб ти засліпла, оніміла й запаршивіла.
ПАУЛІНА: Амінь... присягаюся... зате знаю тепер, чому я завжди така голодна, навіть коли прокидаюсь уночі... а той твій Миколай був у штанях?
Б’ЯНКА: Ні. Так...
Картина 6
Посеред салончику стоїть відчинена скриня, на всіх меблях розкладено постільну та спідню білизну. Мати й Тітка перебирають білизну, лічать, перекладають, укладають, розкладають, складають. При цьому присутня Паулінка, яка не бере участі в метушні, лише вигукує деколи: «Прекрасно, чудово!».
МАТИ: Три сорочки батистові, денні: біла (подає Тітці), рожева (подає) і блакитна.
Тітка складає сорочки, перев’язує стрічечкою, відкладає на стіл.
МАТИ: Три сорочки денні трикотажні (рахує й віддає Тітці) й шовкові трусики, відповідні за кольором.
Тітка складає сорочки та трусики, перев’язує стрічечкою.
МАТИ (лічить кожен предмет білизни, обдивляється його, складає й подає Тітці): Одна скромна комбінація з рожевого шовкового полотна, оздоблена мереживом або тюлем, до неї — відповідно — трусики з такого самого матеріалу.
ПАУЛІНА: Ох, яке ж воно гарненьке!
МАТИ: Одна скромніша комбінація, чорна, під темні вечірні сукенки.
ПАУЛІНА: Диво!
МАТИ: Чотири нічні сорочки з батисту або шовкового полотна, кілька бюстгальтерів у відповідних кольорах... (Розглядає маленькі бюстгальтери.)
ПАУЛІНА (приміряє один із них): Воно таке мацюпуньке, як для голубиці...
ТІТКА: Пауліно, нехай тобі через це голова не болить... коли Б’янка почне годувати...
ПАУЛІНА (заходиться сміхом): Годувати, годувати, годувати...
Тітка складає білизну, пересипає її лавандою. Сідає на канапу. Мати складає якісь мереживні хустинки, розгладжує їх долонею.
МАТИ: Дай Боже, щоб Б’янка знайшла більше щастя у заміжжі, ніж її Мати.
ТІТКА: Паулінко, будь така ласкава, піди скажи кухарочці, щоб нам прислали хорошого чаю з варенням... Тільки щоб одна ласунка не з’їла усе варення дорогою...
Пауліна сміється й вибігає із салонику.
ТІТКА: Мушу сказати тобі по секрету, що мене непокоїть Б’янчина поведінка... Батько виховав із неї хлопця... якогось вояка... вона анітрохи не вміє кокетувати... мені не йдеться про надмірність у цьому... але трохи життя... панночка не може рухатись, як старий професор або й узагалі як кілок... у неї нема плавності в рухах... навіть у танці... ні пригорнеться, ні вигнеться, — ніби кийка проковтнула... Бідолашний цей пан Беньямін, він також біля неї ціпеніє, як накрохмалений.
МАТИ: Може, вона зміниться у заміжжі, зігріється в променях кохання... це, здається, розсудливий хлопець, у мене гарні передчуття на майбутнє.
ТІТКА: А ти хіба зм’якла, зігрілася, розтанула в променях почуття?.. Те саме казали, коли віддавали тебе за Вінцента... він так рвався до женячки, аж ногами загрібав... замість гнотика йому дістався ангелик... прекрасний... але холодний, порцеляновий ангелик.
МАТИ: Анелю, забудь про минуле, не гребись у вистиглому попелі... Я не хотіла йти за нього. Вінцент завжди здавався мені надто запальним... Я відчувала, що не справлюся з ним... була впевнена, що лише ти зумієш ощасливити його...
Мить тиші — близько десяти секунд. Потім жінки повертаються до свого заняття. Тепер Тітка виймає зі скрині накидки, постільну білизну, розглядає, розкладає, складає кожен предмет знову...