ТІТКА: Три скатертини кольорові для сніданків, дві білі на дванадцять персон із серветками — для великих бенкетів, дві білі скромніші, на шість персон, кольорові скатертинки для кавування й вечері...
МАТИ: Якщо ми вечеряємо в родинному колі — то на шість персон, кремового або блакитного кольору.
ТІТКА: Три зміни постільної білизни, одна елегантна, дві скромніші, дванадцять махрових рушників, дванадцять кухонних ганчірок, шість кухонних рушників.
МАТИ: Із сукенками можемо почекати, бо мода надто часто змінюється, зрештою, я мушу вибратися до кравчині в цій справі... поки що досить чорної сукенки для візитів, чорної спідниці, кількох гарних блузочок, двох шлафроків...
Входить Пауліна, вносить тацю з чайним сервізом, варення, тістечка, розставляє все на столику, сама сідає збоку на канапі, наминає варення з блюдечка, раз у раз облизується. Жінки наливають чай, п’ють, їдять, бесідують.
ТІТКА: Паулінко, чого ти так плямкаєш?
МАТИ (гортаючи якийсь журнал): Може, це й недоречно, — те, що я скажу... але ж це речі, яких не вдасться оминути, тож треба говорити про них відверто й напрямець — як про всі речі, котрі стосуються життя (переглядає журнал). Мені здається, ми знайшли щось годяще... Глянь, Анелю.
Тітка підсідає ближче, обидві розглядають журнал, лише Паулінка й надалі поглинута варенням.
ТІТКА: Татусь щодалі слабшає, й найгірше може статися будь-якої миті, він анітрохи не усвідомлює цього...
МАТИ: Може, це й краще для нього, але ми мусимо лишатися дієвими і зберегти здоровий глузд... врешті-решт, те, що ми купимо тканину і приготуємось, — нічого не означає, я знала людей, які прожили після останнього помазання ще десять років, ба, не просто прожили, а й насолоджувалися життям... гадаю, ця жалобна сукенка з матового шовку, з драпіруванням на ключицях і мереживним жабо мені пасувала би. Тканини при ширині вісімдесят сантиметрів теж не багато — три метри із сантиметрами.
ТІТКА: Це драпірування виглядає трохи легковажно... кокетливо, а в нашому віці...
МАТИ: Тоді, може, оця з жоржету, оздоблена рюшками біля шиї і на рукавах... драпірований ліф... матеріалу при ширині дев’яносто сантиметрів піде лише три метри тридцять сантиметрів... може, ти пристанеш на цю? Для дівчат можна пошити дві подібні сукенки, поглянь!
ТІТКА: Треба, може, запитати їх... Паулінко, перестань вилизувати блюдечко й подивись... отут... Сукенка з креп-сатину з оздобами, з білого шовку в чорні цятки...
ПАУЛІНА: А коли похорон дідуся?
МАТИ: Як ти можеш?!
ПАУЛІНА: Я?
МАТИ: Це просто-таки цинізм і відсутність виховання.
ПАУЛІНА: Пробачте.
МАТИ: На жаль, є багато людей, які сприймають жалобу лише як етикет, одначе складно уявити найближчих родичів, які йдуть позаду труни свого батька або брата в барвистій і крикливій одежі.
ТІТКА: Коли ти посерйознішаєш, Пауліно, то зрозумієш, чим є для нас, жінок...
ПАУЛІНА: Але дідуньо здоровий як вода, він гасав у саду, наче коник-стрибунець...
МАТИ: Як це — «гасав»?
ПАУЛІНА: Ну, звичайно, він ганяв наввипередки з кухарочкою... навіть застрибнув на неї.
ТІТКА: Не верзи дурниць і не перебивай... отож ми, жінки, не маємо втрачати чарівності навіть у жалобі. Ба більше, ти мусиш знати, що часто чорний колір жалоби підкреслює жіночу вроду... жінка, яка виглядала в барвистій сукенці банально й непоказно, може зачарувати нас, коли вона в чорному.
МАТИ: Таких випадків сила-силенна.
ТІТКА: Найважливіше в жалобі — це відповідний капелюх із довгою вуаллю.
МАТИ: Який є благословенням для всіх жінок.
ТІТКА: Адже поміж них є такі, що прагнуть сховати свій біль якнайглибше.
МАТИ: Особливо сльози.
ТІТКА: Від нахабних і непроханих людей, які свердлять їх поглядами.
МАТИ: Окрім капелюха, треба пам’ятати і про решту вбрання.
ТІТКА: Для сукенки згодяться вовна і матовий шовк, влітку жоржет, муслін і шифон.
МАТИ: Взуття без полиску, найкраще замшеве.
ПАУЛІНА: І я теж уявляю собі деколи, що тітонька або дядько померли, або що померли усі...
МАТИ (б’є її по обличчі): Вибачись, негайно!
ПАУЛІНА: Вибачте.
Через сцену пробігає Доярка — в дерев’яних ступаках, у сорочці, розхристаній на грудях... слідом за нею біжить Бик-Батько, порикуючи — за ним Кухарочка в панталонах і бюстгальтері — за Кухарочкою підстрибом — Дідусь. Жінки не переривають розмови. Не бачать цього хороводу. Хіба що на Паулінчиному обличчі видно здивування... може, вона й помітила.. але певності в цьому немає.