Спальня дівчат, світло примерхле, Паулінка тримає на грудях тарілку з тістечками. Повсякчас щось п’є, лиже, наминає.
ПАУЛІНА: Розповідай тепер усе... як Беньямін просив твоєї руки... він ставав перед тобою на коліна?
Б’ЯНКА (обличчя сховане в тіні, мовчить).
ПАУЛІНА: Заберуть тебе у мене, божа корівко... розповідай, бо я згоряю від цікавості...
Б’ЯНКА: Знаєш, Паулінко, він був страшенно сконфужений, не міг слова зі себе видушити... я нічого не казала... Він узяв мою руку в свої... було тихо, немов у храмі... ми дивилися в очі одне одному.
ПАУЛІНА: Вони завжди спочатку тримають за руку, а потім за дещо інше... Мушу сказати тобі, що дідуньо теж делікатний, як і твій Беньямінчик... Дідуньо теж бурмоче щось про храм...
Б’ЯНКА: Дідуньо?
ПАУЛІНА (сідає на ліжку): Уяви... того тижня після репетиції, коли всі вийшли, дідусь почав так лукаво... але потім серйозно: чи ти не хочеш помінятися зі мною, Паулінко? Я дам тобі бонбоньєрку від Фрузинського... а ти мені... (Пауліна заходиться сміхом.) а ти мені даси...
Б’ЯНКА: Ну-ну, що?
ПАУЛІНА (повторює): Я дам тобі бонбоньєрку від Фрузинського... там і «дамські язички», і вишеньки в ромі, й марципани, й зацукрені фрукти... а ти мені даси... ну! Вгадаєш?! Якщо вгадаєш, то я віддам тобі половину бонбоньєрки, і ти зможеш прийти до мене в ліжко...
Б’ЯНКА: Мабуть, ти вигадала якесь свинство... або він хотів, щоб ти дала йому цьомчика...
ПАУЛІНА: Ні.
Б’ЯНКА: Він хотів запхати тобі руку під сукенку?
ПАУЛІНА: Ні.
Б’ЯНКА: Хотів торкнутися тебе там?
ПАУЛІНА: Ні-ні-ні.
Б’ЯНКА: Тоді я не знаю.
ПАУЛІНА: Просив, щоб я дала йому панчішку.
Б’ЯНКА: Одну?
ПАУЛІНА: Так, одну панчішку.
Б’ЯНКА: А що він буде робити з нею?
ПАУЛІНА: Не знаю, може, він здурів... помчав до своєї кімнати і приніс бонбоньєрку, таку велику, як решето, розв’язав стрічечку, щоб я побачила... а я собі міркую: у мене саме є панчохи, котрі треба викинути, заштопані... оті чорні, шовкові, можу дати йому обидві... скажу, що віддала на село... зрештою, вони місяць валялись у шафі... а він уже колінкує і просить панчішку... щоб я надягнула, зняла і всякі такі фокуси... мене розбирало на сміх, але він мав таку міну, що я аж злякалась... я соромилася, бо панчохи були невипрані й смерділи... А він колінкує і каже: «Прямо з твоєї ніжки, дитинко...».
Б’ЯНКА: Мабуть, він з’їхав із глузду...
ПАУЛІНА: Чекай... (Витягає з-під подушки велику коробку, перевиту рожевою стрічкою, розв’язує бантик, відкриває бонбоньєрку.) Дивись.
Б’ЯНКА (встає, сідає на ліжко Пауліни): Чудесна.
ПАУЛІНА: Вони з лікером і ромом... я вже з’їла половину... вчора, поки ти спала... мене ледве не знудило... заверталось у голові, як від алкоголю. Якщо хочеш, то почастуйся.
Б’ЯНКА: Не хочу... потім у мене заведуться хробаки в кишках...
ПАУЛІНА: Ті, що з лікером, — то від них хробаки якраз дохнуть... Якщо спробуєш, то попросиш іще.
Б’ЯНКА (бере одну цукерку): Але ти не закінчила про панчішку...
ПАУЛІНА: А ти мені не розповіла, як Беньямін просив твоєї руки.
Б’ЯНКА: Таж казала тобі: він тримав мене за руку й не міг слова зі себе вичавити...
ПАУЛІНА: Віслючок... Дідусь погладив мене по нозі... а коли я запитала, чи мушу випрати панчішку, бо вона смердить... то він аж скрикнув: «Ні-ні, нехай пахне твоєю ніжкою!».
Б’ЯНКА (дивиться на Пауліну з недовірою, та наминає цукерки, раптом дівчата починають реготати): Ну то й що?
ПАУЛІНА: Він поцілував мою панчішку.
Б’ЯНКА: Я не вірю в це.
ПАУЛІНА: Клянуся прахом наших батьків... потім він згорнув панчоху і сховав разом із гаманцем на грудях.
Б’ЯНКА: У це я вже нізащо не повірю... а де в тебе друга панчоха? Викинула?
ПАУЛІНА: Та йди! Я сховала її про запас... Якщо в нього пропаде та, що з лівої ноги, то він, мабуть, схоче виміняти на щось ту другу... Бо він навіть говорив... але дай слово честі, що нікому не розповіси, бо він сказав, якщо я розповім комусь, то зі мною станеться щось погане.
Б’ЯНКА: Даю слово.
ПАУЛІНА: Він серйозно сказав, що колись попросить труси...
Б’ЯНКА: Труси?
ПАУЛІНА: Та клянуся твоїм здоров’ям, труси. (Дівчата мовчки їдять цукерки, нібито розмірковують, що дідусь робитиме з трусами Пауліни.) Якщо хочеш, то я можу подарувати тобі на весілля другу панчоху.
Б’ЯНКА: Можеш запхати її собі до носа... знаєш, мені здається, що від того лікеру зашуміло в голові..
Пауліна закриває бонбоньєрку й ховає її під подушку.