БЕНЬЯМІН (крізь сон): Бі... пі... фі... фи... пи...
Б’ЯНКА (складає руки, як до молитви, торкається губами до губ сплячого). Не лякайся... не лякайся. Мій Бені, я не залишу тебе. Мій Бені, я кохаю тебе! Ти не втечеш звідси, я триматиму тебе, аж поки в тебе посивіє волосся і поки ти втратиш усі зуби, прикрию тебе німецькою периною, одягну тобі білий нічний ковпак на голову. Ти спиш, Бені?
Світло згасає. Тиша. У темряві щось ворушиться, гамір, чути невиразні голоси: «mariage blank, mariage blank, mariage blank...» . Голоси зливаються в хор...
Картина 13
Спальня при денному світлі, на застеленому ложі — жменя прив’ялих квітів. Двері до салонику прочинено, за дверима чути шурхіт паперу (ніби хтось переглядає там газету). Б’янка стоїть перед каміном, дивиться на своє відображення у дзеркалі. Одягнена у темну сукню для візитів. Поправляє капелюха (розкішного, мов сад, сповнений пташок і квітів). Крізь відчинені двері чути голос Беньяміна.
БЕНЬЯМІН: Ти готова?
Б’янка не озивається. Дивиться в дзеркало. Простягає руки до вогню, начебто хоче зігріти долоні. Дивиться у вогонь (близько десяти секунд). Нерухома. Потім повільно стягає довгі рукавички і жбурляє їх у камін. Знімає капелюха, жбурляє в камін. Ґудзички на сукні пручаються, вона розриває сукню, бгає її в клубок, жбурляє в камін. Жбурляє усі предмети гардеробу — один за одним. Потім білизну. Черевички, панчохи. Виймає з волосся гребені й шпильки. Стоїть у дзеркалі, нага, з розплетеним волоссям. За мить бере великі ножиці й обтинає собі волосся — коротко, до шкіри, нерівно. Відкладає ножиці. Закриває груди руками й каже до свого відображення в дзеркалі: «Я», — за мить гукає: «Я готова!» — До спальні входить Беньямін, одягнений для візиту (готовий до виходу). Спиняється. Б’янка поволі обертається.
Б’ЯНКА: Я (робить крок до Беньяміна). Я... (Опускає руки.) ...твій брат...
травень–жовтень 1973
Розсипана картотека
(Це почалося 28 вересня 1992 року)
ГЕРОЙ (перед завісою):
Від завтра я змінюся
так! від завтра
отож від завтра
це рішення
до якого треба підготовитись
підготуватися... ну! ні! бо так не можна
жити далі
а також ближче
отож це рішення
до якого я і справді готовий підготовитись
і звісно підготуюся
не підготуюся а підготовляюся
уже багато років — навіть приготовлююсь
і нині я урешті остаточно
вирішив
що змінюся від завтра
отак я вирішив собі сьогодні
вночі
коли прокинувся
перш ніж заснути я читав
у книжці — не пам’ятаю назви —
а може навіть Книга це була —
що можна йти в двох напрямках
хороший: правий бік гора й перед
поганий: лівий бік низ і зад
але сьогодні вже занадто пізно
щоби міняти лівий бік на правий
зад на перед нелегко буде також
ще можна від біди змінити низ на гору
навіть якщо лежати в ліжку
мені це легше вдасться
ніж за столом чи столиком
чи «при свічках»
на поетичнім вечорі —
я падаю зі сміху
і ще я прочитав у Книзі тій
інші слова:
добро зло
світло темрява
мудрість глупота
краса потворність
високий низький
тепло холод
сила слабкість
можливо автор цей філософ або й пророк
не пам’ятаю бо заснув
він напускав оці слова на себе
цькував на себе
з його високомовної балаканини
виникало
що я мушу змінити зло на добро
темряву на світло
глупоту на мудрість
потворність на красу
низьке на високе
холод на тепло
слабкість на силу
якщо я не зроблю цього
то вже не змінюся ніколи
на краще
але й не можу
цього зробити в ліжку
коли я засинаю
ця зміна
мусила б відбутись не лише в мені
інакше цього просто не помітять
а як не помітять
то я не знатиму що вже змінився
і навіть сам я можу
не помітити
що я змінився
з гіршого на краще
як далеко я відходжу
від теми
повернімося до наших баранів
оце повертаюся
до своїх баранів
до чорних баранів
і до білих баранів
і до первісного тексту
від 28 вересня 1992 року
я встав і сів на стілець
біля столу
«тут розпочинається нове життя»
Vita Nuova