ГЕРОЙ ІІ. Бідолашний Батько...
СЕКРЕТАРКА: Бідолашний?! Розкажи мені про свого старого.
ГЕРОЙ ІІ: Якби мій батько
був капітаном корабля
єпископом
якби він мав шаблю зірку стрічку
престол корону
якби він відкрив Америку
підкорив вершину
якби він словом
відрізнявся б хоч трохи
від інших сірих людей...
СЕКРЕТАРКА: Золотце, люди не бувають сірими!
ГЕРОЙ ІІ: ...якби він відрізнявся
від цих звичайних сірих людей
якби він був людожером
Мадонною
космонавтом.
Але він був дрібним службовцем
у провінційному містечку
таким як я
як ти
як ми усі.
Коротка пауза.
Такі люди відходять швидко. Про них забувають. Ви вийдете звідси й забудете про мене. Правда? Ви вже забуваєте.
Секретарка бере в руку яблуко.
ГЕРОЙ ІІ: Коли я був малим хлопчаком, то мріяв про те, щоб стати пожежником. Хотів мати лискучу каску, пас, сокирку. Уявляв, як я під час пожежі виношу з будинку знайому дівчинку, як усі дивуються мені, дякують, припинають медаль. Я бігав подвір’ям, розкинувши руки (Герой розводить руки і гучить, як двигун), і тоді мені здавалося, що я літак і льотчик. А ще я був малим жереб’ятком... Коли почав ходити до школи, мої мрії змінились — я хотів бути мандрівником, мільйонером, поетом або святим.
СЕКРЕТАРКА: А тепер?
ГЕРОЙ ІІ: Тепер я завжди є собою. Я так довго мандрував, поки дійшов до себе...
СЕКРЕТАРКА: До себе? І як воно виглядає? Що там є?
ГЕРОЙ ІІ: Нічого. Все назовні. А там — якісь обличчя, дерева, хмари, померлі... але все це лише пропливає крізь мене. Обрій щоразу вужчий.
Пауза.
Я найкраще бачу, коли заплющую очі. Із заплющеними очима я бачу кохання, віру, правду...
Секретарка коментує мовчанням.
ГЕРОЙ ІІ: Еге, так воно є...
СЕКРЕТАРКА (подає Героєві яблуко): З’їси... спокусися... Заснув... (Сама до себе.) Чоловіки страшенно дитинні. Постійно прагнуть до чогось, а коли досягнуть мети, впадають у розпач. Квапляться, нищать себе. У них ніколи не дозрів би плід. Вони неуважливі. Жоден із них не вбереже плід упродовж дев’яти місяців. Як добре, що це ми виношуємо й народжуємо життя... Вони природжені абстракціоністи. В цьому є смерть (усміхається, забирає яблуко з руки Героя ІІ).
ГЕРОЙ ІІ (несподівано прокидається): Стій! Стій! Хто іде? Стій! Стріляю! Хальт!
СЕКРЕТАРКА: Конференція лише за дві години, але треба підготуватись. Я зараз підготую вас до всього.
Постріл. Реагують обидва Герої.
ГЕРОЙ ІІ: Ідіоти. Знову війна?
СЕКРЕТАРКА: Ні, пане директор, це доньки княжни Монако народили трійню! Оце тому в Польщі геть усі радіють, дитиніють і таке інше. Від верхів’їв Татр аж до синьої Балтики.
ГЕРОЙ ІІ: А чому в нас? Її доньки живуть у Монако!
СЕКРЕТАРКА: Це не має значення. Сто наших молодих діячів вибираються на гуляйногах вшановувати цю подію до Відня. Інші складають обітниці дошлюбної цноти!
ГЕРОЙ ІІ (дивиться в стелю): Придурки.
Пауза.
ГЕРОЙ: Ідіоти.
Пауза.
ГЕРОЙ ІІ (дедалі голосніше): Кретини, павіани, паршивці, злодії, шахраї, педерасти, космонавти, онаністи, спортсмени, фейлетоністи, моралісти, критики, бігамісти.
Пауза.
ГЕРОЙ ІІ: Я лежу. Лежу! Очільники урядів і командувачі штабів дозволили мені лежати й дивитись у стелю. Стеля. Чудова, чиста біла стеля. Обожнюю тих очільників. Можна спокійно провести неділю.
Секретарка щезає.
ДІВЧИНА: Еклер, будь ласка...
ГЕРОЙ ІІ (начебто присоромлений. Говорить сам до себе): Ну так. Що там уже. Можна і так.
ДІВЧИНА: Еклер, будь ласка.
ГЕРОЙ ІІ (до публіки): Коли я ще був живий... Вас справді обурить... знудить, розвеселить ця розповідь.
ДІВЧИНА: Будь ласка, еклер і половинку чорної.
Пси: їхнє гавкотіння то звучить, то змовкає в час діалогу.
ГЕРОЙ ІІ: Чому половинку?
ДІВЧИНА: Ви не розумієте, чи я погано говорю польською?
ГЕРОЙ ІІ: Ви не полька?..
ДІВЧИНА: Meine Hobbies: Reisen, Bücher, Theater, Kunstgewerbe... ich suche auf diesem Wege einen frohmütigen und charakterfesten Lebensgefährten... ich bin vollschlank, keine Modepuppe...
ГЕРОЙ ІІ: Ви німкеня?
ДІВЧИНА: Так.
ГЕРОЙ ІІ: Мені дуже приємно, розумієте, пані, я мушу пояснити вам, що сталася помилка.
ДІВЧИНА: Ах, счо?!
ГЕРОЙ ІІ: Це приватне помешкання. Я тут мешкаю... Звичайно, мені дуже приємно... будь ласка, не знічуйтеся. Мушу вам сказати... du bist wie eine Blume...[19]
ДІВЧИНА: Хіба це не «Крокодил»?