ГЕРОЙ ІІ: Ви, молоді, не усвідомлюєте... Скільки вам років?
ДІВЧИНА: Вісімнадцять... але тут було відчинено... я бачила якихось людей, чоловіків, жінок, — вони розмовляли, пили каву...
ГЕРОЙ І і ГЕРОЙ ІІ (говорять водночас або навпереміну): Дуже вас прошу. Ви, молоді, вмієте висміяти усе... може, зрештою, це вас тільки так зображають дебільні журналісти... я відчуваю довіру до вас... не смійтеся, будь ласка. Маю до вас прохання. Прошу кілька хвилин... Хочу сказати вам... Я чув, що ви говорили німецькою. Ви німкеня? Так. Власне, я не можу сказати вам нічого цікавого. Не думайте, будь ласка, що я хочу спокусити вас, затягти до ліжка...
ДІВЧИНА: Ага, тут стоїть ліжко, даруйте, я справді, не помітила.
ГЕРОЙ І і ГЕРОЙ ІІ: Боже! Хоч би ви лише зрозуміли мене. Це все так просто. Я відберу у вас кілька хвилин і піду, але мій обов’язок дещо сказати вам, а ваш обов’язок — вислухати мене. Я хочу сказати: це добре, що ви є. Що ви є на цьому нашому світі, саме така, що вам вісімнадцять років, що у вас такі очі, губи, волосся і що ви всміхаєтеся. Так і мусить бути. Саме так і мусить бути. Молода, з чистим, ясним обличчям, очима, які не бачили... не бачили. Я хочу сказати лиш одне: що не відчуваю до вас ненависті й бажаю вам щастя. Бажаю отак всміхатись і бути щасливою. Розумієте, я викачаний у багнюці, в крові... Ваш батько і я полювали в лісах.
ДІВЧИНА: Полювали? На кого?..
З’являються «німецькі» пси — на тлі собачого гавкотіння нерозбірливі вигуки: «Raus! Alles raus!».
ГЕРОЙ І і ГЕРОЙ ІІ: Один на одного. З автоматами, з гвинтівками... ні, я не буду розповідати... тепер у лісах тихо, правда? В лісах тихо. Будь ласка, усміхніться... В тобі усі надії й радість світу. Ти мусиш бути добра, чиста, весела. Мусиш любити нас. Ми всі були в жахливій темряві під землею. Я хотів сказати ще раз: я, колишній польський партизан, (або:) онук польського партизана, бажаю вам щастя. Бажаю щастя вашій молоді, так само, як і нашій. Попрощайтеся зі мною, будь ласка. Ми вже не побачимося. Все це вийшло якось смішно. Як по-дурному, як страшенно безглуздо. Невже не можна нічого сказати, пояснити іншій людині? Не можна переказати того, що найважливіше... Я поведу вас до Центру польсько-німецької співдружності. А може, вам більше до вподоби Вестерплятте?
Хвилина тиші. Далі тиша. З мегафона лунає невиразний крик. На тлі гавкотіння — записаний текст. Потім — чіткіше — слова: «Ауфстеґен! Ауфстеґен! Фстати!». Герой І підводиться. Стоїть, наче за командою «струнко» біля стільця. Дівчина нібито й не чула того вереску, здивовано дивиться на Героїв.
Raus! Alles raus!
Maul halten Klappe zu Schnabel halten!
Willst du noch quastschen? Du hast aber Mist
gemacht? Du Arschloch, Schweinehund, du
Drecksack!
Дівчина виходить, тягнучи за собою пса.
Автор пропонує, щоб це виглядало не як конструкція з кубиків. Не будувати сцени одну за одною, нехай кожна органічно виростає з попередньої.
Чути німецьку мову: «торгівля органами...», потім російську: «торгівля водкою, плутонієм, підводними човнами, ракетами і чим завгодно...», чеську, румунську, польську...
На просценіумі сидить Мислитель у позі Роденової статуї. Може перераховувати курси валют. Базаром кружляє Журналістка, ставить запитання, у яких використовує фрагменти зі «Шпіґеля»...
Пан Роберт, 29 років, ось уже приблизно півтора року професійно торгує нирками. Їздить із цією метою до Федеративної Республіки Німеччина. Часто разом із завербованими донорами нирок. Одна така оборудка, особливо, коли вона термінова — це плюс–мінус 100 тис. марок. Дві третини від цієї суми отримує донор нирки. Рештою пан Роберт ділиться з німецькими лікарями. Скільки залишається йому чистоганом? Він, зрозуміло, не виказує своїх комерційних таємниць. Зізнався німецькому журналісту з «Der Schpigel», що провів дотепер близько сотні таких оборудок. Отож, враховуючи лише 10 % комісії, він заробив щонайменше один мільйон марок.
— Нирки — це найкращий бізнес, — каже він зі зворушливою щирістю.
Він подає до популярних газет звичайне оголошення на зразок: «Ви бажаєте продати нирку на Заході? Це полегшить...». Можна також відповісти на ймовірну пропозицію від донора: «За допомогу в платній пересадці на Заході сплачу велику комісію». Адреси й телефони приватних (виключно!) клінік Німеччини знаходить у довідниках. Потім достатньо надіслати факс. Відповіді, звісно, можуть бути різноманітні. Та завжди знайдуться такі добродії — зокрема поміж лікарів, для яких бажання заробити великі гроші вагоміше, ніж усі моральні кодекси, разом узяті. Саме такі відповідають згодою на пропозицію нашого заповзятливого земляка.