Німецькі рецепієнти польських нирок — це завжди дуже заможні люди.
А ким є поляки, які пропонують свої нирки на продаж?
Це люди, які не мають грошей, або мають дуже мало грошей, тим часом мусять годувати родину. Або й інші — вони хочуть стати на ноги, а не мають ані копійки. Не хочуть займатися нелегальним бізнесом, воліють продати нирку й набути таким чином якийсь початковий капітал. Я знайомий із кількома людьми, яким таке вдалося.
— Хіба ви ніколи не відчуваєте докорів сумління при думці про те, що скуповуєте органи молодих, здорових людей? — розпитував далі журналіст престижного німецького тижневика.
— Тут мова не про моє сумління. Ви мусите подивитися на це під іншим кутом зору: я допомагаю обом сторонам. Донорам і рецепієнтам.
Скільки можна отримати за шматок себе?
1. Волосся — 30 марок за 30 грамів. Усе волосся — 150 марок.
2. Очі (рогівка) — 6000 марок.
3. Кров (плазма) — 30 марок за 0,5 літра.
4. Серце — 20 000–30 000 марок.
5. Материнське молоко — 15 марок за 1,5 літра.
6. Печінка (цілком або частина) — до 225 000 марок (людина має лише одну печінку, вартість залежить від терміновості операції. — Ред.).
7. Нирки — за штуку — від 25 000 до 75 000 марок (Конарський стверджує, що можна вторгувати значно більше. — Ред.).
8. Яйцеклітини — 3000 марок за кількасот штук.
9. Тканина плоду — 1800 марок за 0,5 кг.
10. Кістковий мозок — до 15 000 марок.
11. Шкіра — 70 марок за клапоть.
(Опрацьовано на підставі Das Bild від 30.09.1992.)
Російський «компот»
Середа, пізно пополудні, Старе місто — постійне місце зустрічей варшавських «торчків». Ми йдемо купувати «компот» у росіян. Один із наркоманів погоджується за 80 тисяч стати нашим провідником. «Ви, мабуть, не з поліції?» — допитується він.
Худий, дрібний двадцятилітний хлопець «під кайфом», він хилитається на ногах, деколи «відпливає». Його страхи слабнуть, коли отримує гроші — годину тому він віддав годинника за два куби «компоту». Тепер неодмінно хоче його повернути.
— «Кацапи» мають паршивий товар, приходять сюди вранці, коли в людей «ломка», й вони купують абищо, щоб розкумаритися, — розповідає він.
Визнає, що сам двічі купував у них наркотики.
Російські гендлярі дуже обережні, і їх непросто зустріти. Наш інформатор щомиті зачіпає групи наркоманів, які йдуть вулицею.
— Буде непросто, — пояснює він, — мабуть, вони вже все продали.
У час двогодинних пошуків зустрічаємо двох непритямних, цілковито «обдовбаних» людей. Наш провідник обшукує їхні кишені. Урешті ми зустрічаємо першого росіянина...
МИСЛИТЕЛЬ. (Це може читати Мислитель. Може бути інтермедія.)
СУПЕРЕЧКА ЧЕРЕЗ КОШЕРНУ ГОРІЛКУ
Суперечка через кошерну горілку стала одним із елементів «війни» рабинів, яка триває від 1989 року. Один із них — Вава Морейно — стверджує, що другий — Менахем Йоскович — не має права видавати свідоцтва кошерності. Ставки в цій грі великі, бо кошерна горілка має великий попит, а фірми, які її виробляють, платять рабинам за сертифікати.
Таємниця кошерності горілки криється у джерельній воді, добрій якості сировини і сертифікаті від рабина. Завод, який виробляє кошерну горілку, мусить суворо дотримуватися старих рецептур. Кошерність житнівки, як дехто стверджує, можна завжди взяти під сумнів, бо докладний контроль зерна неможливий. Перебрати кожну зернинку може хіба що Попелюшка. На думку деяких юдеїв, насправді кошерний лише пасхальний самогон зі сливок або з картоплі. Але в підсумку кошерність визначає сертифікат, виданий рабином.
Кошерний бізнес
Виробництво кошерних горілок розпочалось у Польщі в квітні 1988 р. Рік перед тим з’явилася спілка «Polnisskosher», до якої увійшли «Польмос» — він становив тоді єдність, — а також фундація «Керанот» із Ліхтенштайну.
Ситуація ускладнилася торік, опісля того, як «Польмос» поділився на 25 дрібних самостійних підприємств. Інші «польмосівські» заклади визначили, що в час, коли «житня», «полонез» і «відбірна» припадають пилом на магазинних полицях, можна врятувати бізнес виробництвом і продажем кошерної.
Від наміру до втілення був один лише крок — Варшавська спілка спиртової промисловості «Польмос» підписала договір з єврейською конгрегацією (правонаступницею громади юдейського віросповідання). Згідно з договором, свідоцтва кошерності горілки із заводу при Зомбковській мусив видавати головний рабин Менахем Пінхас Йоскович. «Польмос» із Зомбковської зобов’язався переказувати натомість певні суми грошей на потреби єврейської громади.