ГЕРОЙ ІІ: Триндиш.
МОЛОДИК: Позич мені сто лимонів, віддам наступного тижня.
ГЕРОЙ ІІ (обертається від стіни): Візьми собі сто тисяч, в гаманці на столі.
МОЛОДИК (шокований): Вибачте. Страшенно вас перепрошую. Це помилка. Я думав, що я в Ришарда. Вибачте мені. Я переплутав двері. (Сміється.) Знаєте, я в дурнуватій ситуації, моя теща хотіла приїхати до своєї доньки, і я обіцяв оплатити їй дорогу. Але перед першим... Страшенно вас перепрошую. Я посиджу трохи. Стомився. (Спирає голову на руки.) Знаєте, у мене всередині нічого нема. Трохи злості на Вацека, бо він учора доніс у податкову, що я отримав спадок по тітці. Вацек, ідіот, не знає, що я мусив позичити, аби купити вінок. А мої страждання вже нічого не варті? Гляньте на мою руку, на мої пальці!
ГЕРОЙ І (потужно позіхає): Мабуть, почнеться мартирологія.
СЕЛЯНИН: Що-що, пане підхорунжий?
ГЕРОЙ І: Базікання про муки й тортури.
СЕЛЯНИН: То я навіть не знав, що воно так називається... як це..?
ГЕРОЙ І: Мартирологія, мучеництво... розумієте, Чайко?
СЕЛЯНИН: Моє прізвисько було Ворона... Ви, пане підхорунжий, анітрохи не змінилися, завжди вигадаєте щось.
МОЛОДИК: Хвилинку. Елементарна порядність велить вислухати, хоч би й неуважливо, коли людина прагне розповісти про свої страждання.
ГЕРОЙ І: Розплодилося тут усяких нудьгарів. Якщо мова про мене, то рушієм моєї праці була любов до простої людини. Вивищити її, розкласти, змонтувати й вивищити, ушляхетнити через сльози або сміх. Здолати самотність.
СЕЛЯНИН: Я так гадаю, що ви були гіршим барахлом від мене, і що ви хочете вивищити просту людину... Ви красномовець, але боягуз. Не гнівайтеся на мене, пане підхорунжий, я знаю ще гірших від вас. Один такий постійно гомонить на радіо й пише. Ви, пане підхорунжий, не варнякали би про простих людей або читацькі маси. Простих людей у нашій країні уже нема.
ГЕРОЙ І: Дякую вам, Вороно! Але ви мусите зрозуміти, що я багато років обертаюся поміж людей певного сорту...
СЕЛЯНИН: Це в покару, пане підхорунжий, в покару.
ГЕРОЙ І: Ходіть сюди, Вороно, подайте мені руку.
Ворона підводиться зі стільця й підходить до візка, Герой І цілує йому руку.
МОЛОДИК: Отож це нікому вже не потрібно. Вони наказували мені вкладати руку в рукавичці в лещата. Й закручували ті лещата...
СЕЛЯНИН (махає рукою): Та заспокойтеся ви. Усі страждали, а ті, що не страждали, то ще будуть. Мусять страждати. Такий, що не страждав у наш час, то найгірше бидло в світі. Мені здається, що навіть якась там зірка Кім Новак теж мусила страждати... або ще буде страждати. Це лише за давніх часів щасливці жили поряд із нещасливими. У наш час мусять страждати усі. Всі водно.
МОЛОДИК: Гівно! (Виходить.)
ГЕРОЙ І: Я ношу в животі усю пустку, увесь страх сучасного людства. Ви гадаєте, шлунок нормальної людини витримує? Ні, в ньому стається розлад. Із К’єркеґором справа була по-дитячому проста...
Онука видуває бульбашку з гуми від повітряної кульки.
ГЕРОЙ І: Його батько, старий К’єркеґор, темний селюк із Ютландії, постійно лякав сина пеклом. Той старий дурень занапастив хлопцеві молодість. Нічого дивного, що К’єркеґор згадував потім із жалем про свою молодість, якої він ніколи не прожив. Потім ще якась Реґіна Ольсен піднесла гарбуза нашому мислителеві. Якби йому трапилася тоді якась хороша дівчина, все склалося б інакше. Вони переспали би. При цьому нашого філософа страшенно висміювали в якихось гумористичних журналах. І він занапастився. Через Реґіну Ольсен. Ви просили, Вороно, розповісти вам про Париж. Розумієте, Вороно, це складно отак, у двох словах. Місто велике, гарне. Темношкірі ходять в елегантних костюмах. Самі чорні. Але язики у них рожеві, язики й долоні.
СЕЛЯНИН (устає з ліжка, підходить до Героя І): Я вже піду, пане підхорунжий. То нібито в нас уже після революції?
ГЕРОЙ І: Так, Вороно, ти переміг.
СЕЛЯНИН: То та панянка, що спить, і той, що позичив сто тисяч злотих, — вони вже нові люди?
ГЕРОЙ І: Це складні речі.
СЕЛЯНИН: Ви, пане підхорунжий, завжди викручувалися.
ГЕРОЙ І: Власне кажучи, я не знаю, що його робити. Якщо вже живеш, то треба грати далі.
Тексту нової «Картотеки» не існує — деякі репетиції стали водночас «виставами». Наприклад, «Інформаційний шум» — основним елементом якого було читання газет. Уже на перших обговореннях я казав про «розростання» сцен, епізодів, діалогів, «послань» тощо. Відбулися репетиції, в яких брали участь різні люди (часом кілька — деколи більше учасників). Укладались — у процесі читання — спонтанно — розмаїті системи поміж цими людьми. Це зафіксовано камерою — я не можу описувати те, що вже реалізоване, постфактум — те, що існує на кіноплівці. Не в моєму «новому» тексті — хоча саме там треба шукати сцену «Інформаційний шум»... Заразом із сенсами, які там прочитуються, існують водночас «форми» — способи, якими читають текст різні люди... напр., не читають свої газети, натомість газети сусідів («через плече» — підглядаючи — деколи навіть перегортують сторінки «чужих» газет тощо).