ДЯДЬКО: Славний хлопець! Дякую тобі, дитино, за такий розкішний прийом. А що у тебе, Владику?
ГЕРОЙ ІІ: Бачте, дядьку, я хотів написати до вас, але Зося сказала, що ви хворий, то я подумав, що ви померли. (Кладе руки на плечі Дядька.) Я страшенно радий вас бачити. Ви й не уявляєте, дядьку. Що у вас?
ДЯДЬКО: Якось пхаю той віз життя. Знайшов чому радіти!
ГЕРОЙ ІІ: Ви, дядьку, справжній! І капелюх справжній! (Знімає з Дядька капелюха.) І вуса справжні, й ноги справжні, й штани справжні, і серце справжнє, й почуття та думки справжні. Увесь дядько справжній. Навіть штиблети у вас, дядьку, справжні, й ґудзики, і слова. (Пауза.) Справжні слова!
Герой ІІ говорить дедалі зворушеніше й піднесеніше.
ДЯДЬКО (лізе до портфеля, виймає хліб, газету): А що у тебе, Владику? Геленка казала, ти був у Парижі.
ГЕРОЙ ІІ: Був.
ДЯДЬКО: Ну, і що там, як там, розповів би щось про той Париж. Я ж за життя його вже не побачу... І тітці цікаво. Розповіси щось?
ГЕРОЙ ІІ: З приємністю, дядьку.
ДЯДЬКО: Часу, мабуть, не гаяв, еге ж?
ГЕРОЙ ІІ: Мабуть.
ДЯДЬКО: А як там людиська живуть?
ГЕРОЙ ІІ: Якось живуть... по-різному. (Витягає сигарети.) Може, закурите, дядьку? Французькі.
ДЯДЬКО: Як французькі, то я візьму дві.
ГЕРОЙ ІІ: Я купив льодяники від кашлю в Парижі, листівку з Джокондою в Парижі...
Герой ІІ доповнює розповідь про нові — відповідно, сучасніші — покупки: напр., автомобіль і таке інше.
Хор Стариганів роздивляється якесь фото. Сміються, розповідають одне одному анекдоти, уривки з яких можна чути.
ДЯДЬКО: А що там у мистецтві, в літературі... в політиці?
ГЕРОЙ ІІ: Сяк і так, усе різне... Й не охопиш. Знаєте, дядьку, я бачив Наполеона в натуральну величину, Папу, англійську королеву — усі вони рожеві й з воску.
Пауза.
ГЕРОЙ ІІ: Їдять багато салату, сиру та п’ють вино, кухня, звісно, французька.
ДЯДЬКО: То ти трохи перевітрився й закупився.
ГЕРОЙ ІІ: Місто, знаєте, дядьку, в такій блакитній імлі, як у спирті.
ДЯДЬКО (по хвилині мовчання): Але... Щось ти видаєшся мені понурим. Гей, Казю-Казю! І чого ти мордуєшся?
ГЕРОЙ ІІ: Бо розумієте, дядьку... Шкода й казати... Я плескав. (Пауза.) Вигукував гасла.
ДЯДЬКО: Це як — «плескав»?
ГЕРОЙ ІІ: Саме, що плескав.
ДЯДЬКО: Усі плескали.
ГЕРОЙ ІІ: Та що мені до всіх. Я думаю про себе. Я плескав.
ДЯДЬКО: Ну ти як дітвак, Петрусю! Пікассо теж плескав.
ГЕРОЙ ІІ: Дядьку, дядьку...
ДЯДЬКО: Ну, що? Ну що?..
ГЕРОЙ ІІ (ритм): Я знаю, що багато людей плескали, але вони вже забули. Тепер вони перейняті марками автомобілів або розважаються на маскарадах, а я й надалі весь час складаю руки, й ці оплески лунають у мені. (Пауза.) У мені деколи гучать такі потужні оплески. (Пауза.) Я порожній, немов базиліка вночі. Оплески, дядьку... оплески.
Тиша.
ДЯДЬКО: А загалом, ви здохляки, слабаки. Небо чисте — а він туману напускає. А що мені казати? Що там ваші оплески. Я пам‘ятаю, як ми у час заворушок вкинули нашого командира до томатної юшки. Стривай... як же його звали?
ГЕРОЙ ІІ: До юшки?
ДЯДЬКО: В казані саме варилася томатна юшка... Час був неспокійний, усякі сутички, бунти, словом, булькотіло... Він прийшов із перевіркою до кухні. Юшка варилася для всієї компанії, то ми його вкинули туди й засунули казан накривкою. І він зварився разом із вусами. І шпори зварились, і ордени. Я ще й досі не можу стриматися від сміху, як згадую про це. (Дядько плескає Героя ІІ по плечі.) У тебе делікатне сумління. Я відпускаю тобі гріхи!
ГЕРОЙ ІІ: Мені сумно, дядьку. (Стає перед Дядьком навколішки, як малий хлопець, зміна інтонації в голосі.) Знаєте, коли я був малим хлопцем, то грався в коней. Перетворювався на коня і мчав із розмаяною гривою через подвір’я та вулицю. А тепер, дядьку, я не можу перетворитися на людину, хоч і став віце-директором Національної оперети. Я хотів би розкопати землю, вигребти кілька картоплин і спекти їх для вас, дядьку. Картоплини мають сіре, шкарубке лушпиння. Всередині білі, розсипчасті й гарячі. Я хотів би мати десь власну яблуньку з гілками, листочками, квіттям і яблуками... Я вже так давно не сидів у затінку. Яблуко вкрите прозорим шаром воску, відбитки пальців дуже чітко видно на такому яблуці. Яблука висять на гілках. Чекають моїх рук. Як дівчата...