ДЯДЬКО (лірично): Що, Казю, повернешся вже? Ми усі чекаємо на тебе. І мама, й сестри.
ГЕРОЙ ІІ: Не можу, дядьку.
ДЯДЬКО: Ти ще не хочеш повернутися зі світів додому?
ГЕРОЙ ІІ: Ні. (Повертається на ліжко, лягає за спиною у Дядька, який сидить на ліжку.)
ДЯДЬКО: Ще не наївся, не наглитався?
ГЕРОЙ ІІ (дедалі інтенсивніше): Ще, дядьку, й апетит росте, — як роззявлю рота, то ковтав би цілі міста й людей, і будинки, й картини, і бюсти, й телевізори, мотори, зірки, одалісок, шкарпетки, годинники, титули, медалі, грушки, пігулки, газети, банани, шедеври... (Пауза.)
ДЯДЬКО: А може, ти спакуєш манатки й підеш зі мною, завтра будемо на місці.
ГЕРОЙ ІІ: Ні, дядьку, я не можу повернутися.
ДЯДЬКО: Ходи-ходи, пташки співають, весна іде.
ГЕРОЙ ІІ: У мене багато незавершених справ, усякі справи, важко від цього відірватися, важко розібратися. Може, потім.
ДЯДЬКО (встає з ліжка, іде): Казю! То я вже піду собі. Зоставайся з Богом!
Герой ІІ мовчить. Лежить із заплющеними очима.
До кімнати входять двоє чоловіків. Один у кепі, другий у капелюсі. Вони одягнені в довгі демісезонні плащі (старомодного фасону), один із них витягає папери з течки, другий розкладає металевий метр. Починають обмірювати кімнату Героя І. Роблять це дуже скрупульозно. Гість У Кепі обмірює двері, потім ліжко, диктує дані. Гість У Капелюсі записує, додає, множить і ділить. Гість У Кепі підходить до Героя ІІ, обмірює його уздовж і вширш, ступні, об’єм голови й шиї, ширину плечей і т. ін. Гість У Кепі схиляється над Героєм ІІ.
ГІСТЬ У КЕПІ: Що це він стискає в руці?
ГІСТЬ У КАПЕЛЮСІ: Папір.
ГІСТЬ У КЕПІ: Треба розігнути йому пальці. (Поволі відгинає пальця за пальцем, виймає папери з руки Героя ІІ.)
ГІСТЬ У КАПЕЛЮСІ: Що там таке?
ГІСТЬ У КЕПІ: Якісь папери. Життєписи... (Читає вголос.) «Я народився 1920 року...».
Обидва «гостя» виконують пантоміму — порівнювання портфелів і їхнього вмісту. Один портфель чорний, другий червоний.
ГІСТЬ У КЕПІ: «...Опісля закінчення народної школи... призабув, що мав однокласника в народній школі, який пригощав мене сиром, бо той однокласник був із села. Після завершення... Отримавши атестат зрілості, я пробував вступити до магістратури. 1938 року, в готелі вичистив черевики накидкою з ліжка... Після закінчення початкової школи вступив до гімназії. Після закінчення середньої школи намагався... (Гість хитає головою, читає далі.) Люди, ходіть до мене усі!».
ГІСТЬ У КАПЕЛЮСІ: А що, він спить? Може, вдає?
ГІСТЬ У КЕПІ (читає далі): «1938 року я вичистив у готелі черевики килимом і порізав рушник, витираючи бритву для гоління. Щойно мені сповнилося вісімнадцять років, я почав готуватися до екзамену на атестат зрілості. Одначе не встигнув закінчити, бо 1 вересня вибухнула світова війна... цей жахливий катаклізм, який поглинув...».
Герой ІІ не реагує на обшук, лежить на ліжку, відвернувшись до стіни. Музична ілюстрація: «Перший сивий волос», Мечислав Фоґґ — із якої виринає собаче гавкотіння, воно виходить на перший план, музика змовкає.
На сцені: ліжко, лікарняне крісло, крапельниця на стояку, пес за ліжком. Реквізит: газети, які тримають Старигані.
ХОР СТАРИГАНІВ: Роби щось, рухайся, мисли.
Він собі лежить, а час минає.
Герой ІІ накриває обличчя газетою.
ХОР СТАРИГАНІВ: Кажи щось, роби щось,
посувай дію,
принаймні длубайся у вусі!
Герой ІІ мовчить.
ХОР СТАРИГАНІВ: Нічого не відбувається.
Що це означає?
ГЕРОЙ ІІ: Лишіть мене в спокої.
ХОР СТАРИГАНІВ: Дякувати Богу, не спить.
ГЕРОЙ ІІ: Ви кажете, я мушу щось робити?
Не знаю (позіхає)... може, й так...
ХОР СТАРИГАНІВ: Він засинає, ви бачите, люде!
Адже без борошна хліба не буде.
В театрі треба грати
і дію посувати!
ГЕРОЙ ІІ: А досить того, що Герой ІІ чухає голову, дивиться у стіну?
ХОР СТАРИГАНІВ: Це вже щось.
ГЕРОЙ ІІ: Я нічого не хочу.
ХОР СТАРИГАНІВ: Таж навіть у Беккета
хтось говорить, чекає, страждає, снить,
хтось плаче, конає, падає, бздить.
Рухайся, інакше втратиш публіку.
ГЕРОЙ ІІ: Блошиний цирк ставить сьогодні «Гамлета»,
лишіть мене в спокої,
я йду...
ХОР СТАРИГАНІВ: Стій!
ГЕРОЙ ІІ: Я йду.
ХОР СТАРИГАНІВ: Куди?