підбити підсумки пана депутата Рая
(оплески)
оголошую результати
за підбиття проголосували
переходимо до голосування
пана депутата Зупу прошу ще
раз уточнити пропозицію
депутатів або фракції
стосовно пункту
будь ласка пане депутат
щодо пункту про благонадійність
радіо, телебачення і преси
(чхання, вигуки «браво», смішки, оплески)
на здоров’я!
фракція КНП просить півгодинної перерви
(сміх)
Несьоловський:
я розумію, що король Яґайло
замовляв три служби Божі — а КНП три перерви
це компромітація парламенту за
який ми стільки вистраждали
(оплески)
Пане спікер висока палато
у мене мали зустрітися п’ятеро директорів
хочу публічно заявити що багатопартійна система
розкладає Польщу —
пане депутат мені дуже прикро
Квасьнєвський:
пане спікер
висока палато
звертаюся до колег із КНП
і
У перервах фрагменти промов та інтерв’ю маршала Пілсудського про Сейм і депутатів.
ГОЛОС МАРШАЛА ПІЛСУДСЬКОГО ІЗ ЗАСВІТІВ:
Задля того, щоб уникнути якогось непорозуміння, додам, що я сам, особисто, як диктатор Польщі скликав цей сейм, що, маючи змогу роздавити, наче комах, цих сеймових хвойд після переможного завершення війни, я не зробив цього, позаяк, будучи прем’єром, діяв більш конституційно, ніж сам сейм, отож ніхто не може оскаржити мене у відсутності демократичних принципів, які закладені в моїй голові. І я дуже бажав би, щоби панове депутати не ідентифікували свій метод роботи з демократизмом. Їхня робота не робить честі демократизму.
Отож, коли третій сейм Речі Посполитої розпочав свою роботу, і я мав змогу, будучи прем’єром, спостерігати нові «тріумфи» у методах роботи сейму, такі суперечливі моїй душі, яка неспроможна працювати без очевидних наслідків, і так суперечливі моєму організмові, який ані на мить не може уподібнитися до цієї дрібної, ницої, напівдохлої мухи, я вирішив, що знову маю вибір — припинити будь-яку співпрацю із сеймом і бути в розпорядженні пана Президента, щоб октроювати в Польщі нові закони, або піти з посади голови польського Кабміну, який змушений співпрацювати із сеймом.
У цій аморальній атмосфері, в цій атмосфері «moral insanity», слабкі голови так просякають своєю нічим не обґрунтованою величчю, що спілкування з такими людьми стає доволі нестерпним, як, скажімо, вельми складним є спілкування навіть дуже чемних домашніх дітей із дітьми з виправних колоній. Ті панове, які одвічно конкурують із єдиним сувереном держави, позаяк самі почуваються суверенами, доходять у своїй поведінці — повторюю, часто маючи дуже слабкі голови — думки, що коли йому заболить живіт, і він у поганому гуморі з цього приводу, то це найважливіша подія для всієї держави. А коли такий пан, бува, обхезається, то кожен мусить бути в захваті від його обгидженої білизни, а якщо йому ще й трапиться нагода, і він набздить, то це вже закон для інших людей, а поготів для міністрів, які замість щоб працювати для держави, мусять обслуговувати й улещувати тих обхезаних істот.
У поведінці таких людей, вихованих у «moral insanity», є щось безмежно нахабне й каламутне з погляду здорового глузду, коли навіть ідіотизм безкарний, — а горопашна Польща і це мусить шанувати, — коли кожна хоч скільки-небудь тямуща людина мусить терпіти це товариство, коли від неї вимагають шанувати глупоти, нехай би вона потім плювала сама собі у вічі, вона мусить мовчати, коли її упосліджують, і вилизувати їхнє обхезане вбрання.
До цього призвела відчайдушна боротьба за безкарність щодо будь-якого злочину, до цього призвело перетворення сейму на профспілку людей, хворих на обхезантіс депутатіс. І треба не мати сорому, геть його втратити, щоби вбачати в цьому обхезантіс депутатіс основний «престиж» сейму.
Одним із моїх численних проектів лікування цього раку на тілі польського життя була ідея приділити панам депутатам репетиторів перед тим, як вони вислуховуватимуть міністрів, — щоб їх навчили ставити путні запитання. Одначе я відкинув цю ідею, бо не сумнівався, що панове депутати відмовляться перераховувати частину свого окладу для оплати репетиторів і, в додачу, при діагнозі обхезантіс депутінім їм не можна надавати для навчання педагога без різки.
За таких умов праця тих, хто керує країною, і приділяє своїм відомствам стільки часу, що їхні зусилля зазвичай перевищують пересічні вимоги до людських можливостей, за таких умов — повторюю — спілкування таких міністрів із панами, хворими на обхезантіс депутінім, мусить бути нестерпною каторгою. Отож ніколи не забуду визначення одного з наших найтямущіших міністрів: по неухильній розмові з панами депутатами він зазнав враження, що вийшов зі звіринця, заповненого злобливими мавпами, які привселюдно вдовольняють усі свої потреби, і навіть не стараються бути подібними на людей. І справді, я ніколи не розумів, як шукати у таких обхезантіс депутатіс якогось «престижу» сейму, коли це лише приниження людства.