сам собі плює в обличчя
ганьба ганьба о ганьба
одначе він змінився
він інший
отож подай йому
о ні
нехай краще вона всохне й відвалиться
якщо я подам йому руку мою
(він мені не хоче подати? ги-ги-ги
та це я йому не хочу подати)
о ганьба ганьба
ганьба тобі й тобі й тобі
То ти мені не подаси?
ні — адью — навіки!
Я цьому
не можу подати бо він
я йому теж
він теж свинею був
подайте одне одному принаймні ноги
о ні
о ні
Я йому не подам руки
тепер і завжди
і до кінця світу
ганьба
ганьба
о ганьба
через гортанний «г»
професор Булька (здіймає руки вгору):
Ця чорна діра
це польська культура
ця чорна діра
це польська література
44 (сорок чотири)
роки польської літератури —
діри немов амбразури
ганьбо ганьбо
о ганьбо і т. д.
Журналіст вилазить із-під ліжка.
ЖУРНАЛІСТ: Колего! Це я, це я!
Герой ІІ видає незрозумілі звуки.
ЖУРНАЛІСТ: Прокиньтеся, це я.
ГЕРОЙ ІІ (лежить на ліжку спиною до публіки і до Журналіста, який вилазить з-під ліжка): Що?! Хто?!
ЖУРНАЛІСТ: Це я, мушу поставити вам кілька запитань.
ГЕРОЙ ІІ: Ви? Мені?
ЖУРНАЛІСТ (витягає записник із кишені): Секретарка, мабуть, згадувала...
ГЕРОЙ ІІ: Ви з преси? Не бачили це яблуко?
ЖУРНАЛІСТ: Ні.
ГЕРОЙ ІІ: А може, ви з’їли це яблуко?.. З дерева пізнання добра та зла?
ЖУРНАЛІСТ (сміється): Ні, я не їв.
ГЕРОЙ ІІ (замислюється): Ви здатні й не на такі речі...
ЖУРНАЛІСТ: Я хочу порозмовляти з вами серйозно. З приводу новорічних свят наша агенція хоче опублікувати кілька інтерв’ю з усякими знаменитостями, а також зі звичайними...
ГЕРОЙ ІІ: ...простими.
ЖУРНАЛІСТ: ...авжеж, простими громадянами.
ГЕРОЙ ІІ: Ну?
ЖУРНАЛІСТ: Чи можна дізнатись, яка у вас мета у житті?
ГЕРОЙ ІІ: Я вже досягнув її і тепер мені складно сказати...
ЖУРНАЛІСТ: А ви задоволені тим, що живете?
ГЕРОЙ ІІ: Так... ні... так... власне, так.
ЖУРНАЛІСТ: А чому?
ГЕРОЙ ІІ: Та хіба ж я знаю...
ЖУРНАЛІСТ (перелазить на другий бік ліжка, ближче до Героя ІІ, «ніс у ніс», «лицем у лице»): А хто може знати?
ГЕРОЙ ІІ: Не знаю.
ЖУРНАЛІСТ: А чого ви ще хочете досягнути?
ГЕРОЙ І: Ну... у мене є всякі плани, я хотів би, звичайно... насправді...
ЖУРНАЛІСТ (записує. Розмірковує, несподівано кидає запитання): Які у вас політичні погляди?
ГЕРОЙ ІІ: У кого є політичні погляди о п’ятій ранку?
ГЕРОЙ І: Пісяти! Попісяти!
ГЕРОЙ ІІ: Він здурів. Хоче, щоб я мав погляди на світанку!
ГЕРОЙ І: Пісь-пісь!
ГЕРОЙ ІІ: Треба вмитись, одягнутися...
ГЕРОЙ І: Попісяти...
ГЕРОЙ ІІ: ...випорожнитися, почистити зуби, змінити сорочку, вдягти краватку, натягнути штани — й тоді вже погляди...
ЖУРНАЛІСТ: Розумію... Ви вірите у спасіння?
ГЕРОЙ І: Гм...
ГЕРОЙ ІІ: Так... ні... радше... до якоїсь межі...
ЖУРНАЛІСТ: Якщо я не помиляюся, ви проста людина?
ГЕРОЙ ІІ: Так.
ЖУРНАЛІСТ: Ви знаєте, що у ваших руках доля світу?
ГЕРОЙ ІІ: До певної межі.
ЖУРНАЛІСТ: Що ви плануєте зробити, щоб зберегти мир на Землі?
ГЕРОЙ ІІ: Не знаю.
ЖУРНАЛІСТ: Ви усвідомлюєте, що в разі ядерної війни людство загине?
ГЕРОЙ ІІ (майже весело): Звичайно, звичайно.
ЖУРНАЛІСТ: І що ви робите, щоб не допустити вибуху?
ГЕРОЙ ІІ (сміється): Нічого.
ЖУРНАЛІСТ: Але ви ж любите людство?
ГЕРОЙ ІІ: Звичайно.
ЖУРНАЛІСТ: А за що?
ГЕРОЙ ІІ: Ще не знаю. Мені складно відповісти, лише п’ята ранку, зайдіть ближче до дванадцятої, може, я вже знатиму.
ЖУРНАЛІСТ (ховає записника до кишені): Небагато я тут довідався.
ГЕРОЙ ІІ: Ви запізно прийшли.
ГЕРОЙ І: Ви запізно прийшли.
Журналіст виходить.
СОН
У ніч з 17 на 18 жовтня 1992 року мені наснилася постановка «Картотеки». Репетиція відбувалася на відкритому просторі. Актори поводилися вільно, ходили скрізь, де хотіли. Раптом я чую голоси: «Граємо сцену з сирами...». Я не можу пригадати, де саме в «Картотеці» з’являються сири. Один із акторів запитує, чи потрібна мені волова шкіра. Каже, що йде на полювання... Молода акторка зустрічає знайомого й виходить, дехто з акторів корчать міни, включно з такими, які виражають зневагу до мене. Усі розмовляють. Прошу, щоб вони не ворушились якусь мить... Я прокинувся. Потім знову заснув. І дивився цей сон далі. Це доволі дивно, але таке трапляється. Бувають сни, які скидаються на серіал, розвиваються. Частина друга — хоч уві сні й нема частини другої — це якесь чудесне прийняття. У велетенському павільйоні на кондитерському ярмарку. Пироги й торти велетенських розмірів. Торти — кольорові й великі, наче автомобільне колесо, наполеони завбільшки з подушку, звалища білого й біло-лимонного крему. У час репетиції на просторі та згодом — на кондитерському ярмарку — здіймались і падали завіси, розсувалися вбік, опадали, заслоняючи частину сцени, накривали акторів, перетинали сцену навпіл або заслоняли тіла. Рухи завіси... На цьому сон скінчився. Навіщо я прочитав це вам? Коли інтенсивно мислиш про роботу, вона може наснитися.