Та цього було ще замало у клопотах українського сполеченства, бо на виверш гетьманом Виговським були розіслані слідом «по всіх полках, сотнях, волостях, тминах, староствах, монастирях і іних розселлях слобожанських, великолузьких позосталих церквах і екзархатах аж до преподобного митрополита, старшим і меншим війська низового, середнього і верхнього, посполитствам і тому подібним» спершу описи умов нежданого мирного Польсько-Литовсько-Українського трактату, а потім і самого трактату «про повне відокремлення від Москви всіх земель українських і приєднання Українсько-Русинського князівства до Польщі — Литви як рівного між рівних на бажані часи його людності і всього обивательства...»
Підписаний трактат був з боку гетьмана Павлом Тетерею, Юрієм Немиричем, Гритором Гуляницьким «з товаришами» у Гадячі. Сказати, що він був землетрусом по всій Україні, мало! Землетрусом він був на Москві, в Ханстві та в іних державах! А головне, що датувався він минулим роком. Говорилося в ньому і про те, що «Московія підступно порушувала Переяславський трактат, вводила своїх воєвод у полки і міста без погоджень із гетьманами, пробувала мобілізувати козацтво на Лівобічні в драгуни, притісняла і зневажала митрополита, церкви та монастирі, мала описувати самовільно все козацтво і поспольство для датків-поборів, призначала наказних гетьманів при обраному наказному, підсилала лазутчиків у сполеченства, монастирі та церкви по всіх осіллях козацьких русинів»...
Говорилося в трактаті і про те, що «і Польща, і Литва, і Козацько-Русинське князівство та їхні сполеченства в містах і осідках всі дотеперішні чвари між трьома державами забудуть назавжди, козацьке військо має бути, з огляду на оточення, крім тридцяти тисяч гетьманових найманих когорт, ще тридцятитисячним, не враховуючи бережно-крайного січового та слобідського, що зорганізується при можливих нагальних потребах зі згоди і бажання поспольства...»
В наступних статтях писалося, що «гетьман і регіментарна старшина, хто б не був обраний за козацькими звичаями, будуть рівними із польськими і литовськими, а гетьман, зокрема, буде завжди першим сенатором свого князівства в складі воєводств Київського із Чигирином, Брацлавського — з Подолією, Чернігівського — з частиною Волині, Пінщини та Брестчини, Мещерсько-Колузького Полісся із Слобожанщиною та іними приналежачими до князівства землями і загосподарьованими нічийщинами, займанщинами, викітчинами, осідлостями на всьому всході і деінде...»
Уважно була написана і наступна стаття трактату: «Митрополит князівства Діонісій Балабан і його наслідувачі мають бути рівні в з'єднаному сеймі трьох держав з польським і литовським духівництвом, як кожний у своїй землі духовний екзарх-вершитель пастви, з усіма церквами, школами, колегіумами, монастирями і іними святими обителями, з суверенним метрикулярством шлюбів і іних актів. Окрім Київського колегіуму, рівного Краківському та Віденському, у князівстві має бути ще хоч кількоро їх, зокрема ще один у Кам'янці-Подільському, як і обов'язкове відкриття дяківок-шкіл повсюдно при церквах та монастирях за бажанням духовенства і сполеченства...»
Не обминули складачі трактату і козаків та старшин. В спеціальній статті було написано таке: «Сотні козаків із кожного козацького полку, де б він не регіментарював, має бути присвоєно шляхетський стан і відповідні, рівні із польськими і литовськими привілеї, як і сотенним, бунчужним, обозним та скрибам чи й іншим козацьким чільцям-привідцям, з наданням їм утримку чи врядувань виборно за козацькими звичаями...»
Говорилося в трактаті і про те, що «менене Велике Русинське князівство вільне себе іменувати чи так, чи Україною, чи Гетьманщиною, і Польсько-Литовські Сторони мусять із тим годитися, коли того бажає князівське поспольство, козацтво і духовенство та іні мешканці, мати своїх вибраних депутатів, рівних із польськими і литовськими у сеймових рішенцях, свій власний скарб із власною монетою, свої торгові суверенні стосунки і з двома союзницями, і з іними державами, як і митні служби, де буде потреба в них...»
Був ясним, хоч і дводновим, і основний пункт трактату: «Законодавчою владою Польсько-Литовсько-князівської держави має бути їх спільно-сув'язний сейм яко трьох федералів. Міждержавні стосунки, окрім війни, ведуть король і гетьмани за власними потребами, погоджуючи лише питання, які можуть торкатися двох іних сторін. Козацьке князівство визнає всі пункти Віленського перемир'я із Московією і не може його порушити без згоди двох іних сув'язних сторін...»
В трактаті були оговорені також питання щодо решти русинських земель Волині, Полісся, Поділля, «які мав вирішити і затвердити, згідно з трактатом, новий склад потрійного сейму, члени якого мусили розподілятися чисельно в залежності від кількості населення кожного із федералів...»
Звичайно, тоголітні події і в Польщі — Литві — Україні, і поза ними не лише визначали долю України, а й перевертали дотеперішні сподівання одних та підсилювали і переінакшували других аж у Стокгольмі, Москві, Бахчисараї і Стамбулі. Коли в Україні прибічники митрополита Діонісія і Виговського, який погодив ті статті із справжнім гетьманом, отроком Юрієм Хмельницьким, що кінчав якраз трирій навчання, одобрювали і навіть оголошували той трактат із Польщо-Литвою як єдиновартний в поточночассі і біжучочассі, то їхні противники, а найпаче безпалівці, барабашівці, вороньківці під впливом неймовірної кількості царсько-боярських лазутчиків грали на тому, що магнато-ляхи,— не миттям, так катанням,— вертають Україну, стожди її обманувши, у старе русло «рабування»...
В цей час не московити,— вони ніколи не відігравали ведучої ролі в зажерливій політиці своїх урядів,— а цар і бояри зрозуміли, що вони незавбачливо поспішили і з отими переписами, і з введенням воєвод та з посилкою стрільців у поміч Пушкареві, Безпалому з Богуном, Довганем і Барабашами. Зрозуміли вони й те, що їм треба спішно рятувати в Україні оте Богом дане щастя. Для цього порятунку негайно послали в Чигирин дяка-крутія і прониру Василя Михайлова з наказом Виговському «негайно розпустити козацьке військо в Україні і відпровадити в Ханство агарян-невірців та іних народців», поява яких не погоджена між високими дворами Москви і Бахчисарая.